Мітки: депресія

Якщо ви дотепер не здійснювали відеодзвінків, то спробуйте – для боротьби з відчуттям ізольованості.

Коли значна частка нашої планети опинилася в умовах локдауну – для того щоб протистояти коронавірусу – в березні 2020 року, багато хто почав користуватися відеодзвінками, аби відігнати самотність, якою часто супроводжується соціальна ізоляція. Технологічні компанії повідомили, що для спілкування люди стали користуватися відеодзвінками на 80% більше, адже вони дають змогу «бачити» рідних і друзів. Проте локдаун – не єдина підстава послуговуватися цією технологією. 

Епідемія самотності та ізольованості

Самотність зачіпає більш ніж третину людей літнього віку. Інша третина літніх людей почуваються ізольованими: вони можуть жити наодинці, не мати транспорту чи мешкати далеко від своїх близьких або належати до тих, хто пережив смерть чоловіка/дружини чи друзів. 

Попри те, що самотність та ізольованість не спричинені вірусом, вони можуть призвести до наслідків, небезпечних для життя. В рамках досліджень було виявлено, що в людей, які почуваються самотніми чи ізольованими, підвищується ризик розвитку ішемічної хвороби серця, інсульту, депресії, високого кров’яного тиску, зниження навичок мислення, нездатності виконувати повсякденні завдання або ранньої смерті. 

З огляду на такі ризики, підтримання зв’язків варте зусиль.

«Людина за своєю природою соціальна істота, тому вам слід користатися наявними засобами, щоб побачити обличчя близької людини, поділитися з нею історіями і дати їй зрозуміти: ви про неї думаєте»

– говорить доктор Майкл Крейґ Міллер, професор-асистент у галузі психіатрії в Гарвардській медичній школі. Вочевидь, багато хто, побачивши обличчя, а крім того, почувши голос близької людини, перебуває під сильнішою дією, аніж просто почувши голос. 

Проливаючи світло на технологію

Може здатися, що здійснити відеодзвінок – складне завдання. «Та вчитися ніколи не пізно. Вам може бути лячно, але насправді ви можете отримувати певне задоволення, набуваючи технічні навички», – стверджує Міллер.

Перша річ, яку вам варто знати: відеодзвінки здійснюються за допомогою додатків (програм) на телефоні, ноутбуці чи планшеті. Додатки дають змогу зв’язатися з людьми незалежно від того, в якій точці світу вони перебувають. Усе, що потрібно для зв’язку, – це інтернет-з’єднання від домашньої комп’ютерної мережі (Wi-Fi) чи мобільної мережі (за допомогою якої ви здійснюєте звичайні дзвінки з телефона чи планшета). 

Більшість додатків безкоштовні, але вони передбачають швидке передавання великої кількості даних. Якщо ви підключаєтеся до інтернету за допомогою мобільного зв’язку, вам може знадобитися тарифний план, який дозволить користуватися даними без обмежень.

Як додатки функціонують?

Додатки, за допомогою яких можна здійснювати відеодзвінки, часто містять у собі й інші функції, що дає змогу надсилати текстові повідомлення, телефонувати без використання відеозв’язку, ділитися фотографіями чи відеозаписами або доповнювати свій зовнішній вигляд. Нижче перелічено деякі з найбільш популярних інструментів, які використовуються для того, щоб залишатися на зв’язку. 

FaceTime (www.apple.com)

Це додаток, який відразу встановлений на пристроях компанії «Apple», зокрема на телефонах, планшетах і ноутбуках. Ця програма дає змогу телефонувати із застосуванням відеозв’язку до однієї людини і максимум до 32 людей одночасно. Для дзвінків вам знадобляться мобільні номери тих, з ким ви хочете зв’язатися.

Попередження: за допомогою цього додатка можна телефонувати виключно на пристрої «Apple», тобто на iOS.

У телефонах на Android (не iOS) також містяться вбудовані програми, які дозволяють здійснювати відеодзвінки, хоча той чи інший додаток буде неоднаковим на різних мобільних пристроях. Незалежно від того, який саме телефон на Android ви маєте, для того щоб поміняти звичайний дзвінок на відеовиклик, потрібно всього лише натиснути на значок відеокамери, і те саме повинна зробити людина, якій ви телефонуєте. 

Google Duo (duo.google.com)

Дає змогу телефонувати по відеозв’язку максимум до восьми людей одночасно. Також можна надсилати відеоповідомлення людям, яким ви дзвоните, – хороша функція, завдяки якій ваші адресати зможуть переглядати запис знову й знову, коли сумуватимуть за вами. Таким же чином ви зможете неодноразово передивлятися відео, якщо хтось відправить його вам.

Snapchat (www.snapchat.com)

Пропонує спосіб, щоб надсилати забавні фотоповідомлення і короткі відео. У цьому додатку є фільтри, за допомогою яких у фотознімки й відеозаписи можна вставляти дурнуваті капелюхи, очі, носи, голоси і таке інше. Ви можете зняти певну кількість фото чи відео («snaps») і відправити їх у хронологічному порядку.

Таким чином ви поділитеся з іншими своєю історією («story»). Унікальною функцією цієї програми є автоматичне видалення повідомлень через короткий проміжок часу. Окрім того, за допомогою «Snapchat» ви можете надсилати звичайні текстові повідомлення і дзвонити по відеозв’язку. 

Zoom (www.zoom.com)

Є популярною програмою для відеоконференцій. За її допомогою в одній конференції можуть брати участь до 1000 осіб. Компанії та заклади освіти часто користуються цим додатком, однак він використовується і для особистих відеоконференцій. «Zoom» пропонує безкоштовні дзвінки для двох осіб тривалістю максимум 24 години.

Для більшої кількості учасників – щонайбільше 100 осіб – безкоштовні конференції можуть тривати максимум 40 хвилин. Проте якщо заплатити, можна збільшити число співрозмовників або тривалість дзвінка.

Skype (www.skype.com)

Це програма, яка пропонує конференції з максимальною кількістю учасників 50 осіб, і дзвінки можна здійснювати як по відеозв’язку, так і без нього. Телефонувати іншим користувачам цього додатка можна безкоштовно. За невелику щомісячну плату можна здійснювати звичайні аудіодзвінки на стаціонарний або мобільний телефон. 

WhatsApp (www.whatsapp.com)

Дає змогу надсилати текстові повідомлення і дзвонити (з відеозв’язком чи без). Також за допомогою цього додатка можна відправляти й отримувати відео, документи і голосові повідомлення. 

З чого почати?

Щоб здійснювати відеодзвінки, вам потрібно завантажити додаток на електронний пристрій і запросити людей з ваших контактів, щоб вони також завантажили додаток і прийняли ваше запрошення.

Якщо ви не зовсім розумієте, як це зробити, пошукайте в інтернеті короткий відеоурок – просто уточніть, куди ви збираєтеся завантажити програму: на телефон, планшет чи ноутбук.

У деяких додатках імена ваших знайомих з’являються автоматично в спливаючому вікні, якщо ви надаєте програмі доступ до ваших контактів. В іншому випадку вам потрібно буде вводити кожен номер телефону або ж ім’я користувача, в ролі якого може виступати адреса електронної пошти.

Як тільки ви внесете контактну інформацію, для переписки чи дзвінка вам потрібно буде всього-на-всього натиснути на ім’я.

Не лише для сімейних дзвінків

Як тільки ви зможете впевнено здійснювати відеодзвінки, завдяки їм можна буде брати участь у багатьох видах соціальної діяльності, як-от членство в книжкових клубах чи групах взаємодопомоги або навчання фізичних вправ.

Чи почуватиметеся ви менш самотніми чи менш ізольованими, якщо підтримуватимете зв’язок з людьми за допомогою відеодзвінків? «Ми наразі не маємо достатньо доказів, щоб довести це, – говорить доктор Міллер. – Однак є шанси, що ви почуватиметеся краще, через те що бачитимете інших, а також завдяки змістовним розмовам з ними».

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Людям з дистимією пандемія завдала особливих складнощів.

Майже всі проходять через періоди психічних труднощів. Ви можете почуватися понурими, сумними і млявими. Більшість людей без проблем повертаються до нормального стану, але якщо ці почуття частішають і затягуються подовше, у вас може бути легка і все ж серйозна форма депресії, яка називається дистимією. 

«Люди літнього віку особливо вразливі до дистимії, тим більше під час пандемії COVID-19, – говорить доктор Девід Мішулон, психіатр Массачусетської лікарні загального профілю, афілійованої з Гарвардом.

– У той час як пандемія коронавірусної хвороби зачіпає кожного, літні люди відчули на собі підсилення стресових чинників, як-от економічні проблеми, тривала ізоляція та ризик захворіти, і всі ці фактори можуть викликати надмірну занепокоєність і пригніченість».

По суті, в рамках дослідження, опублікованого в онлайн-журналі «JAMA Network Open» 2 вересня 2020 року, виявилося, що чверть дорослих людей зазнали симптомів депресії під час пандемії. Дані неприбуткової організації «Mental Health America» показали, що онлайн-скринінги для перевірки психічного здоров’я стали проводитися частіше на 406% у травні та 457% у червні, якщо порівняти із січнем, перед тим як почалася пандемія.

Важко піддається діагностиці

Розпізнати дистимію може виявитися складним завданням, тому що в частих випадках вона не завдає надто великої шкоди повсякденному життю.

«Люди не зважають на неї, тому що їм це здається нормальним або ж вони звикли, що симптоми з’являються і зникають», – говорить доктор Мішулон.

Ви, імовірно, страждаєте дистимією, якщо днів, проведених у пригніченому настрої, більше, ніж тих, коли ви так не почуваєтеся, і якщо такий стан спостерігається вже приблизно два роки без перерви, яка б тривала щонайменше два місяці.

Іншим критерієм діагнозу є наявність, як мінімум, двох симптомів з нижченаведеного списку:

• збільшення чи зменшення ваги;
• порушення сну, наприклад безсоння, надто раннє пробудження чи пересипання;
• низька самооцінка;
• втома чи втрата енергії;
• відсутність задоволення від улюблених занять;
• труднощі з концентрацією чи прийняттям рішень;
• відчуття безнадійності.

«Пам’ятайте, що дистимія може проявитися і по-іншому, наприклад розладом шлунка чи головними болями, дратівливістю і частими суперечками із сім’єю та друзями», – каже доктор Мішулон.

Дистимія здатна підвищити ризик виникнення більш серйозних проблем зі здоров’ям, якщо її не зупинити. Окрім того, приблизно 75% людей з дистимією рано чи пізно зазнають нападу клінічної депресії – це явище називається подвійною депресією.

Дистимію також пов’язують із підвищеним ризиком виникнення серцево-судинних захворювань, а ще вона може загострювати наявні проблеми, як-от високий кров’яний тиск. 

Засіб для запобігання пригніченості

Як підтримувати хороший настрій, навіть якщо дистимія відсутня? Наповнюйте своє життя настільки, наскільки це можливо. Навіть невеликі зусилля можуть принести користь. Наприклад, за допомогою прогулянки можна щодня піднімати собі настрій.

«Також використовуйте поточну ситуацію як можливість відкрити для себе нові домашні заняття, які будуть для вас викликом і підтримуватимуть активність мозку, – говорить доктор Мішулон. –

Оволодійте якимось музичним інструментом, прочитайте книжку за один день або ж влаштуйте для себе фізичне випробування, як-от нещодавній тренд – віджиматися від підлоги 25 разів на день протягом 25 днів». Однак не забудьте спитати дозволу в лікаря, перш ніж братися за новий комплекс вправ, які потребуватимуть напруги. 

Заручіться допомогою від групи підтримки

Першим кроком до лікування є розпізнання симптомів. Звичайно, самоаналіз може становити виклик: декотрі люди більш обізнані щодо свого мінливого настрою, аніж інші, тому вам може знадобитися допомога.

Попросіть свого друга, чоловіка/дружину або родича прослідкувати, чи нема у вас яких-небудь ознак поведінкових змін. Також запропонуйте це комусь зі свого боку. 

«Ви можете багато чого дізнатися про власну поведінку, помічаючи зміни в інших людях», – каже доктор Мішулон.

Якщо ви або хтось інший помітить ознаки дистимії, не намагайтеся впоратися з нею самостійно.

«Отримайте професійну оцінку від фахівця з психічного здоров’я, наприклад психіатра або психолога-консультанта, – говорить доктор Мішулон.

– Вони більше підходять для того, щоб ставити клінічні діагнози і пропонувати найкращі курси лікування».

Дистимія добре піддається лікуванню за допомогою психотерапії (психотерапевтичних бесід), антидепресантів або ж їх поєднання.

Тепер, у період пандемії, багато професіоналів у сфері охорони психічного здоров’я пропонують онлайн-терапію. Надавайте першочергове значення щоденним вправам, адже в рамках багатьох досліджень було виявлено, що вони ефективно допомагають людям, які страждають депресією. 

«Хай там що, не ігноруйте ознаки захворювання, – каже доктор Мішулон. – Ніколи не годиться почуватись не так як годиться».

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Дослідження припускають, що дана практика регулює стресову реакцію.

Починаючи з 1970-х років, медитація та інші техніки для зменшення стресу вивчалися як можливі способи лікування депресії і тривожності. Одній з таких практик – йозі – було приділено менше уваги в медичній літературі, хоча вона стає дедалі популярнішою останніми десятиліттями.

Наприклад, відповідно до одного з опитувань, близько 7,5% дорослих людей пробували займатися йогою, як мінімум, один раз у своєму житті, а приблизно 4% практикували йогу в попередньому році.

Заняття йогою можуть варіюватися від легких та адаптивних до важких і напружених. Існує тенденція вибирати стиль, спираючись на фізичні здібності та особисті переваги.

Хатха-йога – один із найпоширеніших видів йоги – поєднує в собі три елементи: фізичні пози (так звані асани), контрольоване дихання, що практикується в поєднанні з асанами, і короткий період глибокої релаксації або медитації.

Природне полегшення тривоги

Відгуки на безліч різних видів йоги наводять на думку, що дана практика може зменшити вплив перебільшеної стресової реакції і допомогти як при наявності тривоги, так і в разі депресії.

З цього погляду, йога відіграє ту ж роль, що й інші техніки для самозаспокоєння, як-от медитація, релаксація, фізичні вправи або навіть спілкування з друзями.

Зменшуючи сприйманий стрес і тривожність, йога, вочевидь, регулює механізми реагування на стрес. Це у свою чергу знижує фізіологічне збудження, наприклад частоту пульсу і кров’яний тиск, а ще полегшує дихання.

Також існують докази того, що йога сприяє збільшенню варіабельності серцевого ритму, яка є показником здатності організму гнучкіше реагувати на стрес.

Стресова реакція

Одне невелике, але інтригуюче дослідження, проведене в Університеті Юти, дало певне розуміння впливу йоги на стресову реакцію шляхом спостереження за тим, як учасники реагували на біль.

Вчені помітили, що люди з погано регульованою стресовою реакцією були також більш чутливі до болю.

Об’єктами дослідження були 12 людей, що практикують йогу і мають у цьому досвід, 14 людей, які страждають фіброміалгією (станом, який, на думку багатьох дослідників, являє собою захворювання, пов’язане зі стресом, і характеризується надчутливістю до болю), і 16 здорових добровольців.

Коли ці три групи піддавали більш-менш болісній дії на нігті великих пальців рук, то учасники з фіброміалгією – як і очікувалося – сприймали біль на нижчих рівнях впливу.

Згідно з результатами функціональної магнітно-резонансної томографії, у них також спостерігалася найбільша активність у ділянках мозку, пов’язаних із реагуванням на біль. На відміну від цих осіб, учасники, які практикували йогу, виявилися найбільш стійкими до болю, а при МРТ у них спостерігалася найменша мозкова активність, пов’язана з болем.

Дане дослідження підкреслює важливість технік, таких як йога, адже вони можуть допомогти людині регулювати стрес, а отже, і больові реакції.

Переваги йоги

Попри те, що багато форм йоги є безпечними, деякі з них напружені й можуть підійти не кожному. Зокрема, пацієнти старшого віку й ті, в кого спостерігаються проблеми з рухливістю, можливо, матимуть бажання спочатку перевіритися в клінічного лікаря, перш ніж вибирати йогу як варіант лікування.

Проте для багатьох пацієнтів, що мають справу з депресією, тривогою і стресом, йога може бути вельми привабливим способом справлятися із симптомами.

Насправді наукове дослідження йоги демонструє, що психічний і фізичний аспекти здоров’я не тільки тісно пов’язані між собою, але й по суті своїй рівноцінні.

Збільшується кількість фактів, які свідчать про те, що йога спричиняє відносно малий ризик, будучи при цьому високоефективним підходом до поліпшення загального здоров’я людини.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Зболені тіла і страждаючі уми часто вимагають однакового лікування.

Біль, особливо хронічна, є емоційним станом і водночас фізичним відчуттям. Це – складно побудоване враження, яке впливає на думки, настрій і поведінку, а також являє собою причину потенційної ізоляції, нерухомості або наркозалежності.

Таким чином біль має схожість із депресією, і тут спостерігається тісний зв’язок. Біль наводить смуток, а смуток викликає і підсилює біль.

У людей з хронічним болем ризик розвитку психіатричних симптомів (зазвичай розладів настрою і тривожних розладів) утричі вищий від середніх даних, а в тих, хто страждає депресією, у стільки ж разів перевищує середні показники ризику розвитку хронічного болю.

Медикаментозне лікування болю і депресії

Майже кожен медикамент, який використовується в психіатрії, може слугувати і ліком від болю. Полегшення тривоги, втоми, депресії або безсоння за допомогою стабілізаторів настрою, бензодіазепінів чи протиепілептичних препаратів призведе до послаблення будь-якого пов’язаного болю.

Найуніверсальніші психіатричні медикаменти – антидепресанти – мають болезаспокійливу дію, яка може бути принаймні частково незалежною від впливу цих же засобів на перебіг депресії, оскільки проявляється, вочевидь, при меншій дозі ліків.

Два основні типи антидепресантів – трициклічні антидепресанти і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) – можуть виконувати різні функції при лікуванні болю.

Амітриптилін («Елавіл») – трициклічний антидепресант – є одним із тих антидепресантів, які найчастіше рекомендуються як болезаспокійливі засоби, частково через те, що його заспокійливі властивості можуть бути корисні для людей, які страждають від болю.

СІЗЗС, наприклад флуоксетин («Прозак») і сертралін («Золофт»), можуть бути не настільки ефективні, як болезаспокійливі засоби, але їхні побічні ефекти здебільшого легше переносяться, а також їх використання менш ризиковане, ніж прийом трициклічних антидепресантів. Пацієнтам, які відчувають біль, деякі лікарі прописують прийом СІЗЗС протягом дня і прийом амітриптиліну перед сном.

Ліки обох категорій діють у нейронних провідних шляхах, які регулюють настрій і відчуття болю.

Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати активність нейромедіаторів: норадреналіну і серотоніну. СІЗЗС мають більш вибіркову дію: на серотонін.

Деякі дослідники і клінічні лікарі вважають, що більш новий антидепресант, який має сильний вплив на обидва нейромедіатори (так званий препарат подвійної дії венлафаксин, або «Еффексор»), є кращим засобом для лікування болю, ніж трициклічні антидепресанти і СІЗЗС.

Втім, дані, що доводять це, досі не переконливі.

Лікарі та психіатри також розглядають невизначений потенціал протиепілептичного препарату під назвою габапентин («Нейронтін») і медикаментів, які блокують дію субстанції P – іншого нейромедіатора, залученого в процес регуляції болю і депресії.

Електросудомна терапія – стандартний спосіб лікування важкої депресії – може мати незалежну болезаспокійливу дію.

Зв’язок між депресією і мігренню, що зачіпає більш ніж 10% людей, особливо тісний. У ході одного дослідження було виявлено, що більш ніж протягом двох років у людини, яка раніше зазнала великого депресивного розладу, ризик виникнення першого нападу мігрені був утричі вищий від середніх даних, а в людини, яка раніше мала мігрень, ризик виникнення першого нападу депресії вп’ятеро перевищував середні показники.

Згідно з однією теорією, при соматоформних розладах, до яких входить іпохондрія, депресія і тривога перетворюються на фізичні симптоми.

Втім, коли знесиленість, безсоння і безнадія, що виникли через депресію і тривогу, підтримують і посилюють фізичний біль, уже майже неможливо сказати, що відбулося раніше і де припинилося одне, а почалося інше.

У заяві Міжнародної асоціації з вивчення болю біль визначено як «неприємне відчуття або емоційне переживання, що має зв’язок із реальним або потенційним пошкодженням тканин або описується відносно подібного пошкодження».

Нейронні провідні шляхи

Поєднання депресії і болю відбивається в ланцюгу нервової системи. Коли людина відчуває біль, комунікація між тілом і мозком відбувається у двосторонньому порядку. Зазвичай мозок перенаправляє сигнали про фізичний дискомфорт, для того щоб ми могли зосередитися на зовнішньому світі.

Коли цей перекривний механізм пошкоджується, фізичні відчуття, в тому числі біль, отримують більше шансів опинитися в центрі уваги.

Нейронні провідні шляхи, котрі керують прийомом сигналів болю (в тому числі місце в лімбічній частині мозку, де знаходяться емоції), використовують деякі нейромедіатори, залучені до процесу регулювання настрою, особливо серотонін і норадреналін.

Коли регуляція виходить із ладу, біль посилюється, а разом із нею – смуток, відчай і тривога. Що стосується хронічного болю, втім, як і хронічної депресії, то вони здатні змінити функціонування нервової системи і самі себе підтримувати.

Фіброміалгія може послужити ілюстрацією цих біологічних зв’язків між болем і депресією. Її симптоми включають в себе поширений біль у м’язах і болючість певних точок без ознак пошкодження тканин.

На знімках мозку людей, які страждають фіброміалгією, видно високу активність больових центрів, і цей розлад пов’язаний з депресією тісніше, ніж велика частина інших захворювань.

Фіброміалгія може бути викликана порушенням функціонування мозку, що підвищує чутливість і до фізичного дискомфорту, і до змін настрою.

Депресія, інвалідність і біль

Депресія надзвичайно сприяє інвалідності, викликаній головними болями, болями в спині або артритом. Люди, які страждають від болю, а на додачу від депресії, стають вкрай активними користувачами медичних послуг, навіть якщо немає жодної важкої хвороби, яка б лежала в основі їхніх проблем.

Проте це не означає, що таким чином вони отримують більш якісне лікування. Дослідження показують, що насправді вони отримують менше психіатричної допомоги, ніж інші пацієнти з розладами настрою. Згідно з деякими оцінками, більш ніж 50% пацієнтів з депресією, які відвідують терапевта, повідомляють тільки про фізичні симптоми, і в більшості випадків до цих симптомів входить біль.

Деякі дослідження наводять на думку, що якби лікарі перевіряли на наявність депресії всіх пацієнтів, які страждають від болю, то, можливо, вони б виявили 60% випадків депресії, які наразі не зафіксовано.

Біль уповільнює одужання від депресії, а через депресію важче піддається лікуванню біль, наприклад, під її дією пацієнт може припинити свою участь у реабілітаційній програмі, призначеній для лікування болю.

Навіть гірше, біль і депресія самі себе підживлюють, змінюючи функціонування мозку і поведінку. Депресія призводить до ізоляції, а ізоляція – до подальшої депресії. Біль викликає боязнь руху, а нерухомість створює умови для подальшого болю. Коли депресія лікується, біль часто відходить у тінь, а коли зникає біль, зникає і велика частина страждань, які викликають депресію.

Лікування болю разом з депресією

У реабілітаційних центрах, які займаються лікуванням болю, фахівці намагаються вирішити відразу обидві проблеми і часто роблять це, використовуючи однакові методи, що включають в себе прогресуючу м’язову релаксацію, гіпноз і медитацію.

Лікарі прописують стандартні болезаспокійливі засоби – парацетамол, ацетилсаліцилову кислоту («Аспірин»), а також інші нестероїдні протизапальні засоби, і в тяжких випадках опіати – поряд із безліччю психіатричних препаратів (див. вище розділ «Медикаментозне лікування болю і депресії»).

Фізіотерапевти забезпечують пацієнтів програмою фізичних вправ, призначеною не лише для того щоб розірвати зачароване коло болю й нерухомості, а й для того щоб допомогти полегшити депресію.

За допомогою когнітивної і поведінкової терапії можна навчити пацієнтів, які страждають від болю, уникати страхітливого очікування, позбуватися думок, що викликають зневіру, і пристосовувати повсякденну рутину до запобігання фізичним та емоційним стражданням.

Психотерапія допомагає деморалізованим пацієнтам та їхнім родинам розповісти свою історію і описати відчуття болю відносно інших проблем у їхньому житті.

Фахівці з лікування болю можуть покращувати свою практичну діяльність, дізнаючись більше про взаємодію психологічних, неврологічних і гормональних впливів, що пов’язують біль і депресію.

Чому деякі люди безболісно виліковуються від пошкоджень, у той час як в інших розвиваються хронічні симптоми, і як цей процес пов’язаний з депресією і тривогою?

Як психотерапія та антидепресанти впливають на функціонування мозку в людей, які страждають депресією і хронічним болем?

Які види психотерапії будуть для них корисними і скільки це лікування має тривати?

Мета вивчення цих питань і загалом лікування болю та депресії полягає не просто в досягненні комфорту або позбавлення від симптомів, а в поверненні здатності вести продуктивний спосіб життя.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Причина депресії не полягає просто в хімічному дисбалансі мозку – все набагато складніше.

Часто кажуть, що депресія є наслідком хімічного дисбалансу, проте цей образний вислів не охоплює всього спектру складності, притаманної цьому захворюванню. Дослідження наводять на думку, що депресію викликає не просто надлишок або нестача певних речовин у мозку.

Скоріше існує безліч можливих причин депресії, серед яких неправильний контроль настрою головним мозком, генетична схильність, стресові події, медикаменти і проблеми зі здоров’ям.

Правду кажучи, речовини залучені в цей процес, але це не просто той випадок, коли однієї з них занадто мало, а іншої надто багато. Тут, мабуть, задіяні багато речовин, що функціонують як усередині, так і зовні нервових клітин. Мільйони і навіть мільярди хімічних реакцій складають динамічну систему, що відповідає за наш настрій, сприйняття і відчуття життя.

При такій складності можна спостерігати схожі симптоми депресії у двох осіб, але проблеми, які криються всередині, а тому й найбільш ефективні способи лікування можуть бути абсолютно різними.

Дослідникам уже багато відомо про депресію з точки зору біології. Вони визначили, які гени роблять людину більш уразливою до пригніченого настрою і впливають на її реакцію відносно фармакотерапії.

Ці відкриття повинні коли-небудь привести нас до кращого, більш персоналізованого лікування, але малоймовірно, що це станеться в найближчі роки. Вчені знають більше, ніж будь-коли раніше, але їхнє розуміння депресії через призму біології далеко не повне.

Нижче в загальних рисах викладено розуміння важливих факторів, котрі, як прийнято вважати, відіграють певну роль у виникненні депресії.

Вплив мозку на депресію

Згідно із широко розповсюдженим повір’ям, емоції живуть у серці. Однак, за науковими даними, вони знаходяться в мозку. Деякі ділянки мозку сприяють регулюванню настрою.

Дослідники вважають, що зв’язки нервових клітин, їхній ріст і нормальний стан нервових мереж мають на депресію більш значний вплив, ніж кількість тієї чи іншої речовини в мозку. Втім, їхнє розуміння неврологічних основ депресії не досконале.

Ділянки мозку, що впливають на настрій

В наш час є можливість розглядати функціонування мозку набагато докладніше, ніж у минулому, завдяки дедалі складнішим формам нейровізуалізації, таким як:

• позитронно-емісійна томографія (ПЕТ);
• однофотонна емісійна комп’ютерна томографія (ОФЕКТ);
• функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ).

За допомогою фМРТ-сканування можна простежити зміни, які відбуваються тоді, коли певна ділянка мозку видає ту чи іншу реакцію при виконанні різних завдань. За допомогою ПЕТ та ОФЕКТ можна робити знімки мозку, вимірюючи розподіл і щільність рецепторів нейромедіаторів у певних ділянках.

Завдяки даним технологіям стало зрозуміліше, які ділянки мозку регулюють настрій і як депресія може торкнутися інших функцій, наприклад пам’яті.

При депресії значну роль відіграють такі ділянки мозку, як мигдалеподібне тіло, таламус і гіпокамп.

Згідно з дослідженнями, у деяких людей, котрі страждають депресією, гіпокамп має менший розмір. Наприклад, в одному фМРТ-дослідженні, результати якого були опубліковані в «The Journal of Neuroscience», взяли участь 24 жінки, які мають досвід депресії. У середньому в жінок, які пережили депресію, гіпокамп був на 9-13% менший, ніж у тих, хто не страждав цим захворюванням.

Чим більше в жінки було нападів депресії, тим менший був її гіпокамп. Тут ключовим фактором може бути стрес, який виконує певну функцію під час депресії. Експерти вважають, що стрес може стримувати вироблення нових нейронів (нервових клітин) у гіпокампі.

Дослідники вивчають можливі зв’язки між уповільненим виробленням нових нейронів у гіпокампі та пригніченим настроєм. Аргументом на користь цієї теорії є один цікавий факт про антидепресанти.

Ці медикаменти моментально підвищують концентрацію хімічних передавачів (нейромедіаторів) у мозку, але зазвичай самопочуття людини не поліпшується протягом декількох тижнів і більше.

Експерти довгий час цікавилися: якщо депресія головним чином являє собою результат недостатньої кількості нейромедіаторів, то чому люди не починають відчувати себе краще, як тільки підвищується їх рівень?

Відповіддю може служити той факт, що настрій поліпшується тільки тоді, коли відбувається ріст нервів і формування нових зв’язків, а ці процеси тривають тижнями. Фактично дослідження на тваринах показали, що антидепресанти дійсно стимулюють ріст нервових клітин у гіпокампі та покращують процес їх розгалуження.

Отже, відповідно до теорії, насправді важливість цих медикаментів полягає в продукуванні нових нейронів (нейрогенез), зміцненні зв’язків нервових клітин і поліпшенні обміну інформацією між нервовими мережами.

Якщо це так, то можна розробити ліки від депресії, які б спеціально сприяли нейрогенезу і обнадіювали тим, що, використовуючи їх, пацієнти досягнуть швидших результатів, ніж застосовуючи наявні методи лікування.

Мигдалеподібне тіло

Мигдалеподібне тіло є частиною лімбічної системи – групи структур, що знаходяться глибоко в мозку та асоціюються з такими емоціями, як гнів, задоволення, печаль, страх і статеве збудження. Мигдалеподібне тіло активізується тоді, коли людину навідують емоційно забарвлені спогади, наприклад про яку-небудь лячну ситуацію. Мигдалеподібне тіло активніше, коли людина сумує або ж страждає великим депресивним розладом. Така підвищена активність не зникає навіть після одужання від депресії.

Таламус

Таламус одержує найбільшу кількість сенсорної інформації і передає її відповідній частині кори головного мозку, котра виконує високорівневі функції, такі як мова, поведінкові реакції, рух, мислення і научіння. Деякі дослідження наводять на думку, що біполярний розлад може виникати через проблеми в таламусі, який допомагає у встановленні зв’язку між одержуваною сенсорною інформацією і приємними або неприємними відчуттями.

Гіпокамп

Гіпокамп є частиною лімбічної системи і виконує провідну роль в обробці довгострокової пам’яті та видобуванні спогадів. Взаємодія гіпокампу і мигдалеподібного тіла може служити поясненням приказки: «Лякана ворона й куща боїться». Ця частина мозку фіксує почуття страху, коли перед дитиною, наприклад, стоїть гавкаюча, агресивна собака.

Через те, що це враження закріпилося в її пам’яті, в подальшому житті вона може насторожено ставитися до інших собак, які їй траплятимуться. У деяких людей, котрі страждають депресією, гіпокамп має менший розмір.

Дослідження припускають, що постійне піддавання дії гормону стресу послаблює ріст нервових клітин у цій частині мозку.

Комунікація між нервовими клітинами

Кінцева мета лікування депресії через призму біології полягає в поліпшенні здатності мозку регулювати настрій. Тепер нам відомо, що нейромедіатори не єдино важлива частина даного механізму. Втім, не варто применшувати їхню значущість.

Вони глибоко залучені в процес комунікації між нервовими клітинами. Також вони є компонентом функціонування мозку, на який ми часто можемо в добрих цілях впливати.

Нейромедіатори – це речовини, які передають сигнали від нейрона до нейрона. Антидепресанти схильні підвищувати концентрацію цих речовин у проміжках між нейронами (синапсах).

У багатьох випадках така зміна, очевидно, дає цьому механізму достатній поштовх, для того щоб мозок краще функціонував.

Як працює механізм?

Якщо ми наведемо об’єктив потужного мікроскопа на шматочок мозкової тканини, то зможемо побачити нещільно сплетену мережу нейронів, які отримують і передають сигнали. У той час як будь-яка клітина в організмі здатна отримувати і передавати сигнали, нейрони призначені для виконання цього завдання.

У кожного нейрона є клітинне тіло, яке містить у собі структури, необхідні для успішного розвитку будь-якої клітини. З клітинного тіла тягнуться короткі, схожі на гілки волокна, які називаються дендритами, і одне більш довге й помітне волокно – аксон.

Поєднання електричних і хімічних сигналів уможливлює комунікацію всередині і між нейронами. Коли нейрон активізується, він передає електричний сигнал із клітинного тіла до терміналі аксона – його кінцевої гілки, де зберігаються нейромедіатори.

Через цей сигнал певні нейромедіатори переміщаються до проміжку між нейроном і дендритом сусіднього нейрона. Даний проміжок називається синапсом. Коли в синапсі підвищується концентрація нейромедіатора, молекули цього нейромедіатора з’єднуються з рецепторами, вбудованими в мембрани двох нейронів.

Вивільнення нейромедіатора з одного нейрона може призвести до активізації або ж пригнічення іншого. У разі активізуючої (збуджуючої) дії сигнал рухається далі нейронним провідним шляхом. При стримуючому ефекті сигнал буде пригнічений.

Нейромедіатор також впливає на нейрон, який його вивільнив. Як тільки перший нейрон виділяє певну кількість речовини, механізм зворотного зв’язку, контрольований рецепторами даного нейрона, дає йому вказівку припинити виділення нейромедіатора і почати повернення речовини в клітину.

Цей процес називається реабсорбцією або ж зворотним захопленням. Ферменти ділять молекули нейромедіатора, що залишились, на маленькі частинки.

Коли система слабшає?

Клітини мозку зазвичай продукують ту кількість нейромедіаторів, котрої вистачає, щоб тримати в порядку такі процеси, як відчуття і научіння, а також рухи й настрій. Однак функціонування складних систем, що відповідають за це, йде шкереберть у деяких людей, які страждають сильною депресією або манією.

Наприклад, рецептори можуть бути надчуттєвими або нечутливими до певного нейромедіатора, через що реакція на його виділення може бути надмірною або недостатньою. Або ж сигнал може ослабнути, якщо передавальна клітина виділяє замалу кількість нейромедіатора чи при надто сильній реабсорбції поглинається забагато речовини, перш ніж молекули отримують можливість з’єднатися з рецепторами іншого нейрона. Кожен з вищеперелічених збоїв системи може значно вплинути на настрій.

Типи нейромедіаторів

Вчені визначили багато різних нейромедіаторів. Нижче наведено опис тих кількох типів, котрі, як вважається, мають стосунок до депресії.

Ацетилхолін покращує пам’ять і бере участь у научінні та видобуванні спогадів.

Серотонін допомагає в регулюванні сну, апетиту і настрою, а також пригнічує біль. Дослідження підтверджують ту думку, що в деяких людей, котрі страждають депресією, виділення серотоніну знижене.

Низьку концентрацію продукту розпаду серотоніну пов’язують із підвищенням ризику вчинити самогубство.

Норадреналін стискає кровоносні судини, через що підвищується кров’яний тиск. Цей нейромедіатор може викликати тривогу, а також бути задіяним при деяких типах депресії. Очевидно, він також допомагає визначати мотивацію і винагороду.

Дофамін суттєво важливий для руху. Він також впливає на мотивацію і має значення в сприйнятті дійсності. Проблеми розповсюдження дофаміну пов’язують із психозом – важкою формою спотворення мисленнєвого процесу, яка характеризується галюцинаціями або маренням.

Крім того, даний нейромедіатор залучений у систему винагород мозку, тому прийнято вважати, що він відіграє певну роль у зловживанні психоактивними речовинами.

Глутамат є маленькою молекулою, котра, як прийнято вважати, поводиться подібно до збуджуючого нейромедіатора і відіграє певну роль при біполярному розладі та шизофренії. Карбонат літію (відомий стабілізатор настрою, який використовується в лікуванні біполярного розладу) допомагає запобігати пошкодженням нейронів у щурів, схильних до високої концентрації глутамату.

Інші дослідження на тваринах наводять на думку, що літій здатний стабілізувати зворотне захоплення глутамату, і подібний механізм може служити поясненням того, як даному медикаменту вдається врівноважувати маніакальні злети і депресивні падіння в довгостроковій перспективі.

Гамма-аміномасляна кислота (ГАМК), на думку дослідників, функціонує як пригнічуючий нейромедіатор. Вона, як прийнято вважати, допомагає пригнічувати депресію.

Як комунікують нейрони?

1. Електричний сигнал рухається вниз по аксону.
2. Вивільняються молекули нейромедіаторів.
3. Молекули нейромедіаторів приєднуються до ділянок рецепторів.
4. Другий нейрон уловлює сигнал. Потім відбувається передавання або ж зупинка сигналу.
5. Перший нейрон також приймає сигнал, що призводить до реабсорбції – процесу, при якому клітина, що виділила нейромедіатор, забирає назад деякі молекули, котрі залишились.

Вплив генів на настрій і депресію

Кожна частина людського тіла, в тому числі мозок, знаходиться під контролем генів. Гени продукують протеїни, які задіяні в біологічних процесах. Протягом життя різні гени «вмикаються» і «вимикаються», щоб – при найкращому результаті – виробити потрібні протеїни в потрібний час.

Проте коли гени роблять помилку, вони можуть змінити людину в біологічному плані, що призводить до нестабільного настрою. У людини, котра генетично схильна до депресії, будь-який стрес (наприклад, пропущений дедлайн на роботі або ж яке-небудь захворювання) може вивести цю систему з рівноваги.

Настрій піддається впливу безлічі генів, і, оскільки кожна людина наділена унікальним набором генів, депресія за своєю природою також індивідуальна.

З огляду на те що дослідникам вдається точно визначати, які гени задіяні при афективних розладах, і краще розуміти їх функції, є надія, що лікування депресії стане більш персоналізованим, а отже, більш успішним.

У такому випадку кожен пацієнт отримуватиме кращі ліки від депресії конкретно свого типу.

Інша мета дослідження генів, звичайно, полягає в тому, щоб зрозуміти, як саме деякі люди стають біологічно схильними до депресії.

Наприклад, деякі гени впливають на так звану реакцію «бийся або тікай», від чого збільшується або зменшується ймовірність того, що в людини виникне пригнічений настрій як реакція на певні проблеми.

Можливо, найлегший спосіб зрозуміти силу генів – це поглянути на сім’ї. Найпереконливіші докази були знайдені в ході досліджень біполярного розладу. Половина людей, які страждають на біполярний розлад, мають родича, в якого спостерігаються перепади настрою схожого характеру.

Дослідження однояйцевих близнюків (у яких однаковий генетичний код) показують, що, коли один із близнюків страждає біполярним розладом, імовірність того, що дане захворювання виникне і в другого, становить 60-80%.

Ці дані не стосуються однояйцевих близнюків, у яких подібно до інших біологічних братів і сестер є всього лише близько 50% спільних генів. Якщо в одного однояйцевого близнюка спостерігається біполярний розлад, у другого ймовірність цього захворювання становить 20%.

Докази, що стосуються інших типів депресії, є більш тонкими, але вони існують. Якщо в людини є родич першого ступеня, котрий страждав великим депресивним розладом, то ризик зіткнутися з тим же захворюванням становить у неї від півтора до трьох відсотків вище норми.

Одна з важливих цілей генетичних досліджень (що стосується також усієї медицини) – це вивчити конкретне функціонування кожного гена. Подібна інформація допоможе зрозуміти, чому в одних людей взаємодія біологічних і зовнішніх чинників викликає депресію, а в інших ні.

Темперамент формує поведінку

Генетика пропонує певний погляд на стійкість людини перед складними подіями. Однак не потрібно бути генетиком, щоб розуміти себе. Можливо, більш інтуїтивний спосіб поглянути на стійкість – це зрозуміти свій темперамент.

Темперамент (наприклад, наскільки людина збудлива або що їй більше притаманно: брати участь у соціальних ситуаціях чи усуватися від них) визначається генетичною спадковістю і досвідом, набутим протягом життя. Деякі люди здатні робити кращий вибір у своєму житті, після того як починають цінувати свої звичні реакції на людей і події.

Когнітивні психологи відзначають, що погляди людини на світ, особливо її непідтверджені припущення про світоустрій, також впливають на те, як вона себе почуває.

На самому початку в людини формується власна точка зору, а потім вона вчиться автоматично покладатися на неї у разі втрати, розчарування чи знехтуваності.

Наприклад, людина може вважати себе негідною любові, а отже, почати уникати нових стосунків з людьми, щоб не ризикувати ці ж стосунки втратити. Або ж людина може бути настільки самокритичною, що не в силі сприймати і найменшу критику, а це може уповільнити або зупинити її кар’єрне зростання.

Однак у той час як темперамент і світогляд можуть бути задіяні в депресії, і те, й інше можливо змінити. Терапія і медикаменти здатні поміняти думки й погляди, що сформувалися з часом.

Стресові події

У певний момент майже кожна людина стикається зі стресовими подіями: смерть любої людини, втрата роботи, хвороба або погіршення стосунків. Деякі люди змушені справлятися з ранньою смертю одного з батьків, насильством або примусом до сексуальних відносин.

У той час як не в усіх людей, що зіткнулися з подібним, розвивається депресія (насправді в більшості вона не виникає), при даному захворюванні стрес відіграє важливу роль.

Як пояснювалося в попередньому розділі даної статті, генетичний набір людини впливає на те, наскільки вона чутлива до стресових подій. Коли генетика, біологічні чинники та стресові ситуації здійснюють одночасний вплив, може виникнути депресія.

У стресу є свої фізіологічні наслідки: він викликає ланцюжок хімічних реакцій в організмі. Якщо стрес не довговічний, організм зазвичай повертається до норми. Проте коли стрес є хронічним або ж перезбуджений стан не минає, зміни в мозку та організмі можуть бути довгостроковими.

Як стрес впливає на організм?

Стрес можна визначити як автоматичну фізичну реакцію на будь-який стимул, що вимагає пристосування до змін. Будь-яка загроза організму – реальна або відчувана – запускає каскад стресових гормонів, які призводять до фізіологічних змін.

Нам усім відомі ці відчуття: прискорене серцебиття, м’язова напруга, прискорене дихання і поява крапель поту. Це – так звана реакція «бийся або тікай».

Вона починається із сигналу, що йде від частини головного мозку під назвою гіпоталамус. Гіпоталамус разом з гіпофізом і залозами формує гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь (ГГНВ), яка обумовлює безліч гормональних процесів в організмі і може відіграти свою роль при депресії.

Коли над людиною нависає фізична або ж емоційна загроза, гіпоталамус виділяє кортикотропін-рилізинг-гормон (КРГ), завдання якого – збуджувати людський організм. Гормони є складними речовинами, які передають сигнали органам або групам клітин по всьому організму і викликають певні реакції.

КРГ направляється до гіпофізу, де стимулює секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), через який частішає пульс. Коли АКТГ досягає надниркових залоз, він спонукає виділення кортизолу.

Збільшення концентрації кортизолу готує організм до дії: «битися» або «тікати». Серце починає битися до п’яти разів швидше, ніж зазвичай, а кров’яний тиск підвищується. Дихання прискорюється, оскільки організму потрібно більше кисню. Загострення почуттів, таких як зір і слух, робить людину більш пильною.

КРГ також впливає на кору головного мозку, частину мигдалеподібного тіла і мозковий стовбур. Вважається, що це має велике значення для координації думок і поведінки, емоційних, а також мимовільних реакцій. Даний процес, відбуваючись уздовж безлічі нейронних провідних шляхів, впливає на концентрацію нейромедіаторів у всьому мозку. Тому порушення в гормональних системах цілком можуть вплинути на нейромедіатори і навпаки.

Зазвичай ланцюг зворотного зв’язку дозволяє організму вимикати захисну реакцію «бийся або тікай», коли загроза зникає. Хоча в деяких випадках «затвор» ніколи не закривається належним чином і рівень кортизолу занадто часто зростає або ж просто залишається високим. Це може бути причиною проблем, таких як високий кров’яний тиск, імуносупресія, астма і, можливо, депресія.

Дослідження показали, що в людей, які страждають депресією або дистимією, зазвичай спостерігається підвищена концентрація КРГ. Як антидепресанти, так і електросудомна терапія відомі своєю здатністю знижувати рівень КРГ.

Коли концентрація КРГ повертається в межі норми, симптоми депресії відступають. Дослідження також припускають, що травми, отримані в дитинстві, можуть чинити негативний вплив на функціонування КРГ і гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі протягом усього життя.

Втрати і травми в ранньому віці

Деякі події можуть мати тривалі наслідки фізичного та емоційного характеру. Дослідники виявили, що втрати та емоційні травми в ранньому віці можуть зробити людину більш уразливою до депресії на наступних етапах життя.

Важкі втрати, такі як смерть одного з батьків або втрата почуття прихильності з боку коханої людини, можуть знаходити своє відображення протягом усього життя і з часом виявитися в депресії.

Коли людина не знає про джерело хвороби, вона не може легко пережити депресію. Більше того, наступні втрати і захворювання можуть викликати депресію повторно, хіба що людина усвідомить, у чому причина хвороби.

Крім того, травми можуть незгладно відбитися на психіці. Невелике, але інтригуюче дослідження, опубліковане в «The Journal of the American Medical Association», показало, що в жінок, які пережили в дитинстві фізичне та сексуальне насильство, спостерігаються більш гострі реакції на стрес, ніж у жінок, що не зазнали подібного.

Концентрація гормонів стресу АКТГ і кортизолу в досліджених жінок була вищою, і їхні серця билися швидше при виконанні напружених завдань, таких як розв’язування математичних рівнянь або ж виступ перед аудиторією.

Багато дослідників вважають, що ранні травми викликають тонкі зміни у функціонуванні мозку, що пояснюють симптоми депресії і тривоги. Ключові ділянки мозку, задіяні в реагуванні на стрес, можуть бути змінені на хімічному або клітинному рівні. Зміни можуть включати коливання концентрації нейромедіаторів або ж пошкодження нервових клітин. Проте потрібні додаткові дослідження для пояснення зв’язку мозку, психологічних травм і депресії.

Сезонний афективний розлад: коли зима приносить смуток

Багато людей сумують із відходом літа, але в деяких через зміну пори року виникає справжня депресія. Депресія даного типу, відома як сезонний афективний розлад (САР), зачіпає близько 1-2% населення, особливо жінок і молодь.

САР, очевидно, виникає через те, що піддавання дії денного світла стає більш обмеженим. Зазвичай це настає протягом осінніх або зимових місяців і йде на спад навесні.

Симптоми цього розладу схожі на ознаки звичайної депресії і включають у себе млявість, втрату інтересу до занять, які раніше приносили задоволення, дратівливість, неможливість сконцентруватися та зміни режиму сну чи апетиту або й того, й іншого.

Для подолання САР лікарі радять виконувати фізичні вправи, особливо на відкритому повітрі у світлий час доби. Піддавання дії яскравого штучного освітлення також може бути корисним.

Фототерапія (світлолікування) здебільшого передбачає щоранкове півгодинне сидіння поблизу спеціального джерела світла, яке набагато сильніше, ніж звичайне внутрішнє освітлення.

Для необхідного ефекту світло має проникати через очі: дієвість впливу на шкіру не була доведена. Деякі люди відчувають себе краще за все лише після одного сеансу фототерапії, але більшість людей вимагають щонайменше кілька днів лікування, а дехто – і кілька тижнів.

Можна купити коробки, що випромінюють світло необхідної інтенсивності (10 000 лк) з мінімальною кількістю ультрафіолету, і проходити процедуру без припису лікаря, але краще за все провести це з професіоналом, який зможе спостерігати за вашою реакцією.

Побічних ефектів фототерапії мало, але слід знати про наступні потенційні проблеми:

• Легка тривожність, нервозність, головний біль, раннє пробудження або астенопія.
• Існують докази того, що фототерапія може викликати маніакальний напад у вразливих людей.
• Незважаючи на відсутність доказів того, що фототерапія може посилювати очні хвороби, подібні проблеми все одно варто обговорювати з лікарем, перш ніж починати проходження процедури. Таким же чином потрібно повідомити лікаря про шкірне захворювання, оскільки в результаті фототерапії може виникнути висип.
• Деякі ліки або лікарські трави (наприклад, звіробій звичайний) можуть викликати чутливість до світла.
• Якщо фототерапія не допомагає, полегшувальну дію можуть мати антидепресанти.

Проблеми зі здоров’ям

Деякі проблеми зі здоров’ям пов’язані з тривалими і значними порушеннями настрою. Фактично хвороби і медикаменти можуть викликати до 10-15% депресій, будучи при цьому першопричиною розладу.

Серед джерел цієї проблеми найбільш відомими є два типи дисбалансу тиреоїдних гормонів. Надлишок тиреоїдних гормонів (гіпертиреоїдизм) може викликати маніакальні симптоми. З іншого боку, гіпотиреоїдизм (стан, при якому організм виробляє занадто мало тиреоїдних гормонів) часто призводить до сильної втоми і депресії.

Хвороби серця також пов’язують із депресією, оскільки до половини людей, які пережили інфаркт, повідомляли про почуття смутку і багато хто з них страждав важкою депресією.

Депресія може тягти за собою проблеми для людей із серцевими недугами: її пов’язують з уповільненням одужання, подальшими серцево-судинними захворюваннями і підвищеним ризиком смерті приблизно впродовж шістьох місяців.

Незважаючи на те, що лікарі засумнівалися стосовно лікування хвороб серця за допомогою старих засобів від депресії (трициклічних антидепресантів) через їх вплив на серцевий ритм, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, очевидно, є безпечними для людей з подібними проблемами.

Наступні захворювання також мають зв’язок з депресією та іншими розладами настрою:

• нейродегенеративні захворювання, такі як розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, хвороба Альцгеймера і хвороба Гантінґтона;
• інсульт;
• деякі види харчової недостатності, наприклад дефіцит вітаміну B12;
• інші ендокринні порушення, наприклад проблеми із щитоподібною або наднирковою залозою, через що вони виробляють замало чи забагато певних гормонів;
• деякі імунопатологічні захворювання, наприклад системний червоний вовчак;
• деякі віруси та інші інфекції, такі як мононуклеоз, гепатит і вірус імунодефіциту людини (ВІЛ);
• рак;
• еректильна дисфункція в чоловіків.

Якщо розглядати зв’язок між проблемами зі здоров’ям і депресією, постає важливе питання. Що з’являється раніше: захворювання чи зміни в настрої? Немає жодних сумнівів, що стрес, викликаний наявністю певних захворювань, може дати початок депресії.

В інших випадках депресія передує хворобі й навіть може бути її причиною. Щоб з’ясувати, яким чином відбулися зміни в настрої – самі по собі або внаслідок хвороби, лікар ретельно аналізує дані анамнезу і результати фізикального обстеження.

Якщо депресія або манія виникає з хвороби, яка лежить у її основі, настрій має повернутися до норми після лікування недуги.

Наприклад, якщо в людини гіпотиреоїдизм, апатія і депресія часто зникають, як тільки за допомогою лікування регулюється концентрація тиреоїдних гормонів у крові.

Проте в багатьох випадках депресія є самостійною хворобою, а це значить, що для досягнення результату лікування має бути спрямоване безпосередньо на неї.

Ліки від депресії

Іноді симптомами депресії або манії є побічні ефекти деяких медикаментів, наприклад стероїдів або ліків від кров’яного тиску. Не забудьте повідомити вашому лікареві, які лікарські засоби ви використовуєте і коли у вас почалися симптоми.

Фахівець може надати вам допомогу в розборі причин, чому ваш настрій піддався негативному впливу: через новий медикамент, зміну дози або взаємодію з іншими ліками або речовинами.

Візьміть до уваги наступну інформацію щодо лікарських засобів, здатних вплинути на депресію і настрій:

• Учені розходяться в думках щодо того, чи достатньо впливають на настрій кілька таких медикаментів, наприклад протизаплідні таблетки або пропранолол, щоб вважатися істотним фактором.
• Більшість людей, що приймають вищеперелічені ліки, не відчувають змін у настрої, хоча наявність депресії в них самих або ж у когось із їхньої сім’ї в минулому підвищує вразливість до подібних змін.
• Деякі медикаменти викликають симптоми, такі як нездужання (відчуття загального нездоров’я або дискомфорту) або втрата апетиту, що можна помилково прийняти за ознаки депресії.
• Навіть якщо ви приймаєте будь-який з цих ліків, усе одно джерелом депресії може виявитися щось інше.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Депресія і хвороби серця часто бувають взаємопов’язані. Цілих 20% людей із серцевими захворюваннями страждають депресією. Цей широко розповсюджений афективний розлад також пов’язаний з великим ризиком смерті від хвороби серця.

Нове дослідження у свою чергу підтверджує захисну функцію фізичних вправ відносно обох недуг. Дослідження, опубліковане на вебсайті журналу «JAMA Psychiatry» 27 червня 2018 року, охопило близько 18 тис. осіб (більшою мірою чоловіків), і в ньому використовувалися дані, зібрані на початку 1970-х і пізніше.

Дослідники виявили, що люди, які були в хорошій фізичній формі в середньому віці, мали на 16% менший ризик розвитку депресії після шістдесяти п’яти років.

Також був знайдений зв’язок між хорошою фізичною формою в середньому віці і меншою кількістю смертей від хвороби серця. Більше того, серед людей, у яких діагностували депресію, хороша фізична форма була пов’язана зі зменшенням ризику смерті через серцево-судинну патологію на 56%.

Згідно з авторами дослідження, аеробні вправи, як-от швидка ходьба, їзда на велосипеді і плавання, покращують фізичну форму, тому їх потрібно розглядати як важливу частину підходів до запобігання як хворобам серця, так і депресії протягом усього життя.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Існує ще одна причина, чому депресію слід лікувати якомога швидше: за результатами гарвардського дослідження було виявлено, що люди з постійними симптомами глибокої депресії вдвічі більше схильні до інсульту порівняно з тими, у кого спостерігаються легкі симптоми.

Дослідження було оприлюднено 13 травня 2015 року в Journal of the American Heart Association. Дослідники розглянули інформацію щодо здоров’я більш ніж 16 тис. чоловіків та жінок у віці п’ятдесяти років і більше. Учасників опитували кожні два роки протягом дванадцятилітнього періоду: їм ставили запитання стосовно проблем зі здоров’ям, у тому числі про симптоми депресії.

Дослідники з’ясували, що люди, котрі повідомили про важкі симптоми депресії під час двох інтерв’ю поспіль, ризикують уперше дістати інсульт більш як удвічі сильніше, ніж ті, хто відчуває слабкі симптоми. Ризик інсульту залишається високим навіть після зникнення симптомів.

Дослідження всього лише продемонструвало зв’язок і не довело, що депресія викликає інсульт. Так у чому ж причина цього зв’язку?

Дослідники припускають, що депресія, яка пов’язана з високим кров’яним тиском, підвищеним запаленням і відсутністю фізичної активності, може мати кумулятивний вплив, згодом завдаючи шкоди кровоносним судинам.

Найголовніше – звертайтеся за медичною допомогою, якщо сумний настрій триває більше двох тижнів, адже це може бути симптомом депресії.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Медицина неслабо прогресує в плані пояснення біологічних основ депресії. Подібні відкриття можуть коли-небудь наштовхнути на проведення лабораторних аналізів, які допоможуть визначити чи підтвердити депресію та інші афективні розлади.

Наразі при діагностуванні депресії і плануванні терапії лікарі покладаються на симптоми, про які повідомляють пацієнти, а також на клінічну компетентність і досвід.

Проте в деяких випадках відрізнити депресію від інших проблем можна за допомогою додаткової інформації. Це є причиною, чому ваш лікар може порекомендувати пройти якесь обстеження з нижченаведеного переліку:

• Психологічні тести, під час проходження яких потрібно відповідати на питання, реагувати на зображення або ж виконувати завдання, як-от сортування карток або малювання. За допомогою подібних досліджень лікар може досягти кращого розуміння ваших захисних механізмів, темпераменту або вміння аналізувати й планувати.
• Обстеження мозку, як-от електроенцефалографія (ЕЕГ) і магнітно-резонансна томографія (МРТ). Ці методи можуть допомогти у визначенні причин деменції або деяких рідкісних причин депресії. Обидва варіанти є безболісними. При ЕЕГ електроди, приклеєні до скальпа, вловлюють електричні сигнали. При МРТ використовуються магніти, радіопередавач і комп’ютер. Їх застосовують для детального сканування мозку.
• Дослідження інших причин депресії, наприклад аналіз крові для перевірки функціонування щитоподібної залози.

Зазвичай лікарі призначають подібні дослідження тільки в тих випадках, коли при фізичній діагностиці або зборі анамнезу в них з’являються підозри про будь-які проблеми зі здоров’ям.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Коли людину вражає депресія, лікарі зазвичай досліджують у першу чергу те, що відбувається в її мозку. Проте також важливо з’ясувати, які фізичні процеси супроводжують цей розлад, адже деякі проблеми зі здоров’ям пов’язані з порушенням настрою.

Фактично в депресії приблизно в 10-15% випадків можуть критися інші захворювання, а також побічні ефекти медикаментів.

Депресія, викликана фізичною хворобою, не є чимось незвичайним. До половини людей, які пережили інфаркт, і тих, хто хворіє на рак, повідомляють про почуття смутку, і в багатьох з них була діагностована депресія. Безліч людей, які страждають на діабет, хворобу Паркінсона або інші хронічні захворювання, починають відчувати себе пригнобленими.

Трапляється і навпаки. Депресія може вплинути на хід фізичної хвороби. Візьмімо, наприклад, серцеві захворювання: був виявлений зв’язок між депресією і уповільненим одужуванням після інфаркту, а також підвищеним ризиком подальших проблем із серцем.

Ще один приклад нез’ясованого причинно-наслідкового зв’язку. Загальновідомо, що два широко розповсюджені розлади щитоподібної залози змінюють настрій людини. Якщо щитоподібна залоза продукує зайву кількість гормонів (гіпертиреоїдизм), можуть виникнути маніакальні симптоми. Якщо ж тиреоїдних гормонів виробляється занадто мало (гіпотиреоїдизм), людина може зіткнутися із сильною втомою або депресією.

Часто внаслідок лікування хвороб щитоподібної залози полегшуються проблеми з настроєм.

Втім, це не повний список. До інших хвороб, що мають зв’язок із порушеннями настрою, входять неврологічні захворювання (розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, хвороба Альцгеймера), інші гормональні збої і деякі види харчової недостатності, наприклад дефіцит вітаміну B12.

Потрібно взяти до уваги головне: ​​якщо у вас депресія або ви допускаєте таку можливість, докладне фізикальне обстеження і ретельний збір анамнезу можуть вказати на фізичну причину цієї проблеми і допомогти в точному визначенні найвідповіднішого лікування.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Депресія не є захворюванням, яке б у всіх проявлялося однаково. Так само як висип або хвороба серця, цей розлад може приймати безліч форм.

Як можна помітити, зазвичай у хворого спостерігається певне скупчення симптомів, але досвід депресії в різних людей часто неоднаковий. У свою чергу визначення депресії, а також терапевтичні методи її полегшення, продовжують еволюціонувати.

Що являє собою великий депресивний розлад?

При великому депресивному розладі може з’явитися відчуття, ніби робота, навчання, стосунки та інші аспекти життя пішли під укіс або ж виявилися на паузі з невідомим терміном завершення. Людина постійно відчуває себе або сумною, або обтяженою чи втрачає інтерес до всіх занять, навіть тих, які раніше приносили їй задоволення.

У більшості випадків такий стан тримається майже весь день і триває не менше двох тижнів.

Протягом цього часу також наявні мінімум чотири ознаки депресії зі списку:

• зміни апетиту, які іноді призводять до втрати або збільшення ваги;
• безсоння або (рідше) пересипання;
• уповільнена мова і менш швидке виконання завдань або ж, навпаки, занепокоєння і непосидючість;
• втрата сил або втома, що триває велику частину часу;
• проблеми із зосередженням і прийняттям рішень;
• почуття нікчемності або зайве і недоречне почуття провини;
• думки про смерть або суїцид;
• плани або ж спроби самогубства.

Інші ознаки можуть включати в себе втрату статевого потягу, песимізм або відчай, тривогу і фізичні симптоми, як-от головний біль, незрозумілі болі іншого характеру або ж проблеми з травленням.

Що являє собою дистимія?

Психіатри використовують термін «дистимія» на позначення менш важкої форми депресії, що триває мінімум два роки в дорослих і один рік у дітей та підлітків. Притому що ця хвороба не є настільки нищівною, як великий депресивний розлад, її безперервний вплив стає перешкодою для хорошого самопочуття, а також відбивається на роботі, навчанні та соціальному житті.

В середньому дистимія триває мінімум п’ять років, на відміну від великого депресивного розладу, при якому відносно короткі напади можуть траплятися після значних проміжків часу.

При дистимії людина найчастіше відчуває себе пригніченою більшу частину дня. Хворий хоч і може виконувати повсякденні завдання, але левова частка ентузіазму в його житті більше не присутня. Настрій є пригніченим і не стає кращим більш ніж два місяці поспіль.

Крім того, виникають мінімум два нижчезгадані симптоми:

• переїдання або втрата апетиту;
• безсоння або пересипання;
• втома або нестача сил;
• низька самооцінка;
• проблеми із зосередженням або ж прийняттям рішень;
• відчай.

Іноді на додачу до дистимії може статися напад великого депресивного розладу. Це явище відоме як подвійна депресія.

Що являє собою біполярний розлад?

При біполярному розладі завжди трапляється один або два маніакальні напади, що характеризуються піднесеним настроєм, грандіозними ідеями і нестійкою поведінкою.

При типовому маніакальному нападі людина мінімум тиждень почувається вкрай жвавою, охочою до розмов або роздратованою.

Також хворий відчуває щонайменше три симптоми з переліку:

• грандіозні ідеї або підвищена самооцінка;
• набагато менша потреба в сні, ніж зазвичай;
• термінове бажання поговорити;
• стрибки думок і неуважність;
• підвищена активність, яка може бути спрямована на досягнення якої-небудь мети або виражена хвилюванням;
• прагнення до насолоди, яке може зосереджуватися на сексуальних походеньках, зайвій траті грошей або безлічі махінацій, котрі часто тягнуть за собою катастрофічні наслідки.

Як впоратися із ситуацією, коли близька людина пригнічена, схильна до суїциду або одержима?

Немов каміння, кинуте у воду, депресія, дистимія і біполярні розлади породжують хвилі, що поширюються далеко від точки безпосереднього впливу. Люди, які є для хворого найближчими, у багатьох випадках також відчувають страждання.

Неминучі негативні наслідки часто стають джерелом засмучення і розчарування. Проте можна багато чого зробити, щоб допомогти близькій людині, а отже, і собі пройти через цей важкий період.

Спонукайте взятися за лікування і потім не кидати почате. Нагадуйте близькій людині про прийом ліків чи відвідування терапевтичних процедур. Не ігноруйте її суїцидальні висловлювання.

Якщо ви вважаєте, що ваш близький схильний до самогубства, викличте лікаря або психотерапевта. Якщо даний варіант відпадає, зателефонуйте до місцевого кризового центру або відділення швидкої допомоги.

Бережіть себе. Доглядати за хворим складно, тож у вас може виникнути бажання пройти індивідуальну терапію або ж вступити до групи підтримки. Безліч психіатричних організацій фінансують такі об’єднання. Крім того, вони можуть надати інформацію про хворобу і нові методи її лікування.

Надавайте емоційну підтримку. Ваше терпіння і любов можуть сильно вплинути на ситуацію. Ставте питання та уважно слухайте відповіді. Замість того щоб відкидати або ж засуджувати почуття близької вам людини, вселяйте їй надію. Запропонуйте заняття, в яких ви можете разом взяти участь, і майте на увазі, що покращення вимагає часу.

Нагадуйте собі, що через хворобу людина починає поводитися по-іншому або ж стає важкою для порозуміння. Не звинувачуйте вашого близького, адже ви не робили б цього, якби він певним чином змінився внаслідок хронічних фізичних болів.

Намагайтеся запобігати безрозсудним вчинкам під час маніакальних нападів. Будучи одержимими, люди вкрай часто приймають погані рішення, тому було б добре не допустити подібної проблеми, обмеживши доступ до автомобіля, кредитних карток і банківських рахунків. Перевіряйте, чи немає ознак виникнення маніакального нападу. Причиною цього може стати порушення режиму сну, тож допомагайте вашому близькому постійно дотримуватися його. Корисним також може бути послідовний розпорядок інших справ, як-от прийоми їжі, фізичні вправи і спілкування.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч