Як зрозуміти військового, який повернувся додому?

У військового, який воював розвивається “військове мислення”. Це мислення, якому він навчався і яке дуже потрібне для виживання на полі бою. Але коли він повертається додому без адаптації до мирного життя, це мислення робить його життя та життя близьких дуже важким.

Виникає непорозуміння. Військовий навчився діяти швидко чітко і жорстоко, заморожувати свої почуття. І саме таким він повертається додому. 

Що таке “військове мислення”?

безпека – в бою ти постійно напоготові, постійний контроль та пильність;

довіра та визначення хто ворог – нікому не можна довіряти, краще вважати усіх ворогами, поки не переконаєшся в протилежному;

виконання наказів – у війську все зосереджено на виконанні бойового завдання, яке видає командир, не можна відхилятись та приймати власні рішення, сумніватись, проявляти ініціативу;

ухвалення рішень – накази не обговорюються, навіть якщо це стосується питання життя і смерті, навіть за відсутності повної або додаткової інформації. На це немає часу.

тактика реагування – для виживання у бою треба одразу автоматично нападати першим зі всією своєю мощю, розмірковувати потім. Тобто зброя має бути почищена і заряджена, завжди у бойовій готовності, всі речі напоготові, все необхідне завжди в строю.

передбачуваність та контроль – військові вчаться бути непередбачуваними і приховувати інформацію. Бо якщо ворог знає твоє розташування, пересування, плани та наміри – смерть неминуча; а от побратими мають навпаки бути дуже передбачуваними, бо якщо я можу передбачити поведінку людини, я можу розслабитись, я в безпеці. Тоді мені з цією людиною комфортно і товарисько;

контроль емоцій – для військових дозволені лише дві емоції – гнів та роздратування. Але ж військові бачать жахи, смерть та горе, втрати. Ці емоції вони “глушать”, ховають далеко в середині себе. Інакше вони будуть недієздатні;

важко говорити про війну – війна змінює все, розуміння про світ і про себе, про цінності життя, людство та справедливість. У бою про це не розмірковують, у бою взагалі не розмірковують, а просто виконують накази. Повернення до тем “а шо там було” може викликати важкі емоції. Крім того військовий може боятись, що його не зрозуміють, що він засмутить або налякає сім’ю, рідних, вони можуть від нього відвернутись;

зупинка посеред хаосу – будь які звуки, ти прислухаєшся, зупиняєшся, ховаєшся, затримуєш дихання, максимально напружуєш органи чуття щоб зорієнтуватись в просторі хаосу і так вижити;

будь вірний своїм побратимам (перевіреним друзям) – я можу довіряти тільки їм, всі інші небезпечні, ненадійні, не перевірені, непокорні, їх слова нічого не варті, не відповідають вчинкам;

плануй наперед – плани, карти, шляхи відходу, план дій зкоординований між вояками, в кожного своє завдання, чітке, визначене місце і роль, ієрархія. Непідготовлений солдат = небезпека, загибель всього підрозділу. Злагодженість та спланованість всіх дій і рухів як один організм.

не відчувай своє тіло – біль, втома відволікають, створюють місце для роздумів. У бою це неприпустимо. Будь витривалим, стійким, натягнутим як струна, постійно готовий.

знання теорії – безпека понад усе, де сховатись, шляхи відходу, своє розташування на зубок. Інакше загинеш. Тобто безпека в навколишньому просторі важливіша за людей.

очікування на небезпеку – дій у разі загрози, а загроза постійна та скрізь.

Військовий повернувся додому і його життя тепер “мирне” не відповідає його навчиним реакціям виживання. Повсякденні події на зразок заторів на дорогах можуть запустити почуття небезпеки та вразливості, бо йому постійно треба пильнувати та контролювати все і всіх навкруги. Люди навколо, для яких це звичні речі, можуть не зрозуміти його поведінки.  

Вдома питання недовіри та підозрілості до людей істотно шкодять стосункам, особливо сімейним  У цивільному світі людина сама приймає рішення, проявляє ініціативу, вирішують самі що їм робити, в той час як військові до цього не звикли. Вони підкорювались наказам. 

Вдома прийняття рішень – зазвичай спільна сімейна справа. Для цього потрібен час, обговорення, пошуки інших варіантів та додаткової інформації. В той час як на фронті військовий нічого не обговорює, виконує наказ. Вдома неприбрані кімнати, брудні речі, безлад можуть викликати бурну реакцію у військового, який звик бути завжди з начищеною зброєю і в постійному порядку. 

В той самий час, непередбачуваність і приховування інформації (як вчили на фронті приховувати своє місце розташування та плани) дуже шкодять на роботі в мирний час, бо від працівника чекають дотримання правил та розпорядку, а дітям та дружині вдома це просто “маст хев”. Тому військові воліють працювати тільки самі на себе або з побратимами, їх дуже дратують роботодавці. 

Хочуть проводити час тільки з товаришами побратимами. Бо тільки з ними я в безпеці, це перевірені люди. Емоції, які починають виринати із заглушеної підсвідомості, дуже засмучують та лякають, вони дуже сильні і непередбачувані, військовий не знає що з тим робити. 

Глушити тут їх вже немає потреби, бо вони навпаки дуже потрібні в сімейному житті, для стосунків вдома. Вибухонебезпечність важких емоцій при абсолютній нездатності бути ніжним або близьким у стосунках. Нечутливість шкіри, почуттів, не розуміння як це, погляди інших на собі, ніби з ним щось не так. І часто відбувається заглушення сильних емоцій за допомогою алкоголю чи наркотичних речовин.

Дуже важко говорити про те,як війна змінює людей. В мирному житті дуже важко пояснити що там відбувалося і чому приймаються саме такі рішення. Згадки про те можуть провокувати важкі спогади та реакції. Військовий боїться засмутити та відлякати своїх близьких. В той самий час військовий чекає від своїх рідних чітке виконання плану дій, про який домовились, чекає від сім’ї цілковитої покори, а коли все іде не за планом і не підкорюється наказам – він перестає їх цінувати.

Вдома важко насолодитись “мирним містом”, саме задля якого він воював. Важко насолодитись навіть благами цивілізації, такими простими як гарячий душ та інше, від того важко отримати задоволення, бо тіло і досі заморожене.  

Військовий приділяє багато уваги для безпеки у власному просторі (домі, квартирі), аніж людям навкруги, бо так навчила його війна. Не може насолоджуватись переглядом фільму або спілкуванням, бо сканує все навкруги на предмет безпеки, шуму, відкриті двері, дерева на присадибній ділянці, сміття…

Коли військовий прийшов – його родина змінилась. Що робити? Про що говорити? 

Він не знає скільки разів “померла” його дружина, скільки разів дзвонив невідомий номер і вона думала, що це все. Коли до неї підходив хтось у формі. Солдати не знають, що їх дружинам і дітям, довелося із ними пройти війну, бо мати не може нічого приховати від своїх дітей. А для солдата час зупинився тоді, коли він пішов на фронт. Він часто не знає що з ними відбувалось, як дружина виживала, як справлялась із складними ситуаціями, чи були можливості у неї впоратися з ними. Чи могла родина протистояти труднощам? Як змінилися їх погляди, думки , емоції, ідеї, які нові почуття вони можуть переживати, які нові переконання.

Коли військовий ішов, він був головним в родині. Коли повернувся-ні. Бо головним в родині стала дружина поки його не було, вона розбиралася з усіма проблемами. Коли військовий це помічає – це проблема, бо він до цього абсолютно не готовий.

У військового буде багато дивних викликів життя в мирному світі, до яких він не готовий і навіть не думає що таке буде. 

Наприклад, будуть задавати дурні питання, на кшталт: “а ти вбивав людей? Ти бачів розірвані тіла? Ти був героєм? Скільки людей ти вбив? Тобі насняться люди, яких ти вбив? Тебе не чіпляє, що тобі не дали учасника бойових дій, а тому хто прийшов на два дні дали? Ти нагороду привіз? Трофей? Ти собі там нікого не знайшов? Чому ти хочеш повернутись на війну? Нащо взагалі та війна? Чому ти не відкупився? Ти напевно там пиячив цілий рік? Тобі що, хлопці дорожче ніж родина?”

Будуть траплятись життєві ситуації типу “в маршрутці уже є два пільговики”, хулігани на вулиці спробували прикурити, люди будуть казати що він герой (насправді він таким себе не почуває), буде зіштовхуватись з недолугою системою охорони здоров’я, соціальними службами, проблемами з сім’єю та роботою, корупцією, несправедливістю. 

Наприклад військовий був просто водієм на фронті і не почуває себе героєм. І як бути зі страхом. Бо там страшно, дуже страшно, всім страшно. Думки – я був боягузом, я ішов на війну і думав, що я помру, або доведу, що я не боягуз, але цього не сталося. А коли я намагався бути боягузом, я випадково став героєм? Хто я тепер? Що я тепер? Чи зробив я щось, що я ніколи собі не пробачу, нікому не зможу розказати?  Не має правди, долі, Бога, поганих і добрих речей. Краще б я залишився на війні, де все просто, просто стріляй у ворогів і все. Чи я коли-небудь буду щасливим, повірю в щось, відчую добрі почуття? Ніщо нічого не означає. Життя це просто випадковість. Ми нічого не зробили. Чому ми тут? В цьому немає сенсу, хлопці вмирають постійно, без причини, просто тому що випадково прилетіло, не пощастило. Як надолужити втрачений час, який я пропустив у житті, родині, у власних дітей”…

Потяг до небезпечних видів активностей. 

Чому так відбувається – бо війна це адреналіновий спосіб врятувати своє життя. Це відчуття сили та влади, що я щось можу. А як це відчути у житті, коли ти після того їдеш у своїй машині 60 км/год на нудну роботу, де начальник ідіот? 

Перестають помічати “маленькі” речі, коли відчували себе живими, потрібними , значимими. Тому вони починають шукати адреналін. Ганяють на мотоциклі, “приносять” війну додому.

Апатія та уникнення місць скупчення людей. 

Бо там де скупчення більша вірогідність “прильоту”, бо люди порушують правила, бо вони постійно переміщуються, стоять за спиною, це відчувається як небезпека.

Відчувають провину що вижив. 

Можуть мати суїцидальні думки. А коли ще мають бойові травми, супутні хвороби, складне лікування, довгу реабілітацію, інвалідність, відповідно зміни психічного та фізичного здоров’я на цьому тлі, нові умови життя. 

Тобто кожен військовий повертається з унікальним набором переживань та ситуацій. Не можна всіх згуртувати під один штамп. Те що описано вище, це приклади можливих реакцій та змін. Кожна людина унікальна і має унікальну картину “поствійськового стану”.

Що робити?

1. Прочитати текст, що вище, щоб зрозуміти що відбувається.
2. Застосовувати разом із вашим близьким, що повернувся з війни принцип “змінюємося разом”. Що це означає? Це означає, що ми говоримо про те, як життя впливає на нас, а не обговорюємо деталі того, що вже сталося. Сила в тому, що якщо ми ділимо тягар навпіл емоційно, то ми ділимося тим, чим можемо поділитися. Тож ви домовляєтесь про правило: “ про щоб ми не говорили, не треба “лікувати” один одного. Усе що треба, це ділитися досвідом і розуміти значущість події”. Якщо моя кохана людина знає про мене теж саме, як я справлявся із труднощами, сумний я або щасливий, чому я навчився – тоді ми обоє міняємось, навіть знаходячись на відстані”.
3. Знайти групи підтримки родин військовослужбовців, фонди, міністерство ветеранів.
4. Знайти психолога, психотерапевта чи організацію, яка надасть інформацію чи такі послуги.Не залишитись один на один зі своїми проблемами.
5. Створити собі список “дурних запитань”, “дурних життєвих ситуацій”, які можливі у повсякденному житті, подумати над відповідями і реакціями. Скласти план реагування в мирному варіанті.
6. Дати собі час навчитися “мирному мисленню” замість військового мислення. Так само вчитися, як вчився військовій справі.