Підтримка батьків, переживших втрату дитини

ВІйна охопила пологові будинки, лікарні, дітей та дорослих. Війна торкнулась ще ненародженого життя.

Ставлення людей

В нашій країні і досі тема перинатальної втрати достатньо табуйована. Потрохи з’являються спеціалісти, психологи та лікарі, які знають що робити і як підтримувати батьків в цій ситуації. Але більшість медичних працівників, навіть профільних установ, навіть “крутих приватних закладів” скажуть вам що, не знають як підтримувати, що їх не вчили і вони діють із власного досвіду.

В переживанні втрати дитини є багато особливостей. Це одне із самих найважчих видів горювання.

Це соціально невизнане мовчазне горе. Це горе безправне, яке не визнається відкрито, не сприймається суспільством, або не оплакується публічно. Причому на кожному етапі вагітності (1-2-3 триместр), мертвонародження, смерть дитини в перші години після народження – це все різне горе.

Я хочу трохи розказати про особливості переживань, з якими стикаються батьки. Як прощатись з янголом. Та зорієнтувати, де можна отримати підтримку в проходженні цього важкого шляху.

Проживання горя при втраті вагітності та дитини

Емоційні прояви.

Чоловіки та жінки переживають горе по різному. Не чекайте нічого один від одного, бо емоції різні, виникають в різний час. Чоловіки схильні переживати горе та скорботу в собі, тікати від цього з головою в роботу, в спорт, прагнуть не говорити. В них інструментальна модель переживань – “що робити?”.

Жінки навпаки – прагнуть говорити, плакати, проявляти емоції. Жінки частіше говорять словами про підтримку, а чоловіки більше мовчать, ще й в них ніхто не запитав (бо стереотип “хлопці не плачуть”, “про таке не говорять” і таке інше). Тому чоловікам важче отримати підтримку.

Чоловіки сильніше відчувають рівень самотності ніж жінки в такому стані, так само і рівень депресій у них вище. Тому що не можуть випустити це назовні. Але це все одно певний шаблон, так як усі ми різні і потрібно робити поправку на досвід та індивідуальні якості характеру особистості.

Немає пристрою, який вимірює горе. Горе – це стан, який не можливо якось уникнути. Його можна тільки прожити, пройти. Це дуже не просто.

Від такої звістки земля йде з-під ніг. Не віра, що це могло статися. Шок, розпач. Неможливість поворухнутись або навпаки бажання кудись бігти. Може взагалі не плакатись, а може хотітись ридати і неможливість зупинити сльози. Відчуття дереалізації та деперсоналізації, ніби це відбувається не з тобою, ніби дивишся зі сторони. Будь які емоції що виникають – це нормальна реакція. Немає шаблону як це проживається, відомо тільки що це невимовний біль. Біль, який перекриває всі сфери життя. Відбувається деформація сімейних та соціальних відносин.

Може хотітись постійно говорити про дитя, або навпаки – боятись навіть згадувати. Бажання ізолюватись від світу, фізичне виснаження, тривога, відчуття самотності, відчуття, що вас ніхто не розуміє, оніміння, панічні атаки, безпомічність, туга, зітхання, заперечення, звинувачення, злість, депресія, відчуття провини, заздрість. Відчуття несправедливості, яке порушує психологічну систему безпеки. Батьки задають собі питання: – “чому це сталось? чому це сталось з моєю дитиною? чому дитя, а не я? батьки не повинні ховати своїх дітей! Чому Бог забирає дітей, самих найкращих? Який сенс життя тоді? Який сенс у смерті?”.

Інколи це фантомні відчуття рухів дитини у животі. Жінка може чути плач дитини. Часто буває, що в сім’ї вже є старші діти і батьки окрім власного горя, відчувають на собі тяжкість горя дітей, сестер і братів дитини. Якщо дитина народилась із тяжким діагнозом та летальним прогнозом – батьки знаходяться в очікуванні смерті.

Народження мертвонародженої дитини – подвійні муки родового процесу для батьків.

Перебування породіллі в одному приміщенні (палаті) з жінками, які народили здорових живих дітей. Навіть в голові не вкладається, але і таке є.

І все це стається на контрасті радісних очікувань. Батьки горюють за своєю дитиною і за тим майбутнім, яке мало чекати їх разом. Із смертю дитини вмирають їх мрії.

Для багатьох батьків смерть дитини- – це перший досвід втрати близької людини. Тобто батьки не мають механізмів для того, щоб справлятися з горем, не знають чого очікувати та як це взагалі прожити.

Часто в батьків є бажання проводити багато часу в місцях, що нагадують про втрачене дитя. Це може бути цвинтар, пологовий або лікарня де перебували в останні миті.

Фізичні прояви горя:

проблеми зі шлунком, порожнеча у шлунку
напруження комірцевої зони
підвищена чутливість до шуму
м’язова слабкість
нестача повітря, неможливість вдихнути, нормально дихати
напруження в горлі (не може говорити, ковтати)
немає енергії
короткострокова дереалізація /деперсоналізація
головний біль
більу грудях
порушення сну
порушення апетиту
гіпо/гіперактивність

Етапи горя:

шок – це перші дні, якраз тоді, коли батькам треба набутись разом з дитиною останні найцінніші миті
заперечення – для проживання цього етапу необхідне визнання батьківства оточенням. Це допомагає усвідомити горе та запустити процес горювання. Бо тут великий контраст горя та радісних очікувань.
Злість – на все і всіх. Важливо випускати але не на один одного
Звинувачення, самодокоряння.
Ізоляція, самотність.
Відновлення та прийняття. Батьки переживають той самий біль, сум, злість, розпач, але “тихо”, глибоко в серці. З ним уже можна жити. З ним уже не ламає так, що ти не можеш навіть поворухнутись. Пережити горе – не значить забути. Пережити горе – значить навчитися із ним повноцінно жити після втрати.

Особливості подальшого життя батьків, що пережили втрату

Ніхто і ніколи не готовий до втрати. Для кожної сім’ї їх горе більше за Всесвіт. І воно не завершується. Не завершується в лікарні чи пологовому. Їхнє горе не завершується похороном. Їм доведеться жити з цим, вчитися жити з тим, що вони тепер батьки без дитини.

І коли завершуються всі паперові та юридичні процеси, завершується похорон, ця сім’я залишається сам на сам із своїм болем. Соціально не визнане горе залишає їх в ізоляції, в соціальній ізоляції, соціальній самотності. Батькам далі доведеться зіткнутись з новою реальністю.

З чим зустрічаються батьки далі:

повернення додому з пустими руками
прийняти рішення щодо дитячих речей, які вже купили
повідомити близьких про втрату
похорон
спостереження за своїм тілом після втрати дитини
припинення лактації (отримайте консультацію в лікаря, чи консультанта по грудному вигодовуванню, як припинити лактацію. Шукайте організацію “Молочні ріки”)
відвідування сімейних подій, зустрічі з друзями
реклама дитячих товарів та магазини і відділи з ними в супермаркетах
перша менструація
секс
споглядання за вагітними чи немовлятами
важливі дати (дата народження, планова очікувана дата народження, день Святого Миколая, Новий рік, Різдво, День Батька, День Матері, дата смерті)
наступна вагітність
коментарі людей, які знали що ви були вагітні, дурні запитання, чи просто запитання в паспортному столі “скільки у вас дітей”.
самодопомога
створення спогадів
повага до дитини, яка померла
визнання батьківства
правильна комунікація
повернення на роботу

Ускладнювальні чинники

Якщо народилась більше ніж одна дитина.

Батьки відчувають суперечливі емоції, коли народжуються декілька дітей. Коли одна або більше помирають, а одна або більше залишаються живими. Може бути провина через те, що мало часу проводили з померлою дитиною, чи не можуть проводити достатньо часу з дитиною, що залишилася живою. Можуть боятися, що діти які залишились живими, теж можуть померти. Часто буває, що оточення батьків одразу переключає увагу на дитину, що вижила, а щодо померлої роблять вигляд, що нічого не сталось. Про це варто знати та розповідати, що почуття батьків є абсолютно нормальними. Проінформуйте батьків, що їм потрібно отримати свідоцтво про народження та свідоцтво про смерть, вони будуть датовані однією датою.

Припинення вагітності у зв’язку з медичними показаннями.

Це ускладнене горе. Ставтесь до померлої дитини з повагою. Називайте на ім’я та уникайте фраз типу “плід”, “ембріон”. Дайте батькам побачити дитину. Познайомитись та попрощатись.

Стан здоров’я матері.

Так буває, коли породілля після пологів за станом здоров’я потрапляє в іншу лікарню, окремо від дитини. Потрібно зробити так, аби вона приймала участь у всіх рішеннях та процесах. Залишалась поінформованою.

Попередній досвід втрат.

Іноді батьки перед цією втратою мають за плечами довгий шлях труднощів, щоб завагітніти. Попередні перинатальні втрати, викидні. Ця ускладнює процес. Все міксується в одному емоційному блендері, що ускладнює проживання повторної втрати.

Повернення додому без дитини буде важким.

Жіночий організм все ще буде відновлюватись після пологів, буде йти лактація – “приходити молоко до грудей”, кров’яні виділення або інші наслідки, наприклад від кесаревого розтину чи інше. Ваше тіло та розум знатимуть, що у вас була дитина, але ви не матимете кого заколисувати та годувати. Зазвичай треба на щось жити і комусь треба виходити на роботу. Скоріш за все чоловік піде працювати.

Жінці треба буде звикати до нового стану, що не вагітна, що без дитини, що нема “хепіенду” і купа дитячих речей навколо, які купували в мріях і з такою турботою – більше не потрібні. Це розпач, розгубленість та біль, нерозуміння що робити із собою і з усім ось цим. Нерозуміння що відбувається із сім’єю, адже коли людина не знає про етапи горя та емоційні прояви які вона може відчувати – виникає злість та непорозуміння в парі. Руйнується сімейна система. Злість, звинувачення та докори. Злість на себе, на Бога, на лікарів, на рідних, на дитя яке померло.

Адже роль батьків – захищати свою дитину. І коли дитина помирає – кожен з батьків зустрічається із самодокором. Жінка шукатиме, що вона зробила не так. Чоловік буде відчувати безпорадність, що не зміг захистити сім’ю. Провина за те, що зробили і за те, що не зробили, за слова, дії, думки, вчасність тих чи інших рішень. І це буде стосуватись періоду як до втрати, так і після неї. Цей гнів буде виливатись в сім’ї в різний час.

Оточення, яке знало про вагітність, просто не знатиме що казати та як реагувати, рідні скоріш промовчать, зроблять вигляд, що нічого такого не сталось з міркування не травмувати , не ранити зайвий раз. Але це хибний шлях. Через небажання дурних запитань, жінки або сім’я вцілому, часто ізолюється сама , залишається вдома, нікуди не виходить. Бо там почувається безпечніше, “без зайвих очей”. І при всьому цьому пекучий постійний біль втрати, на самоті.

Сім’я або друзі можуть запропонувати вам спакувати всі дитячі речі за вас, щоб ви їх не бачили, думаючи “зійде з очей, то й з думки зійде”. Часто це хибний намір. Але вирішувати вам, тут немає правильного чи неправильного рішення. Треба зрозуміти, що з цим робити і головне коли ви будете готові.

Похорон.

Важливо мати залученість батьків дитини до цього процесу. Або хоча б, щоб їх побажання були почуті. Тут непрості законодавчі момент похорону. Їх потрібно дізнатись у ваших лікарів, де ви перебували на момент смерті дитини.

Важливо подумати про хрещення дитини. Так, можна хрестити дитину, якщо це відповідає вірі та бажанню батьків. Цю інформацію обов’язково треба надати батькам. Це цінність, яку вони пронесуть із собою все життя.

Повернення на роботу.

Скоріш за все, жінка матиме право на оплачувану чи не оплачувану декретну відпустку. Це потрібно обговорити з роботодавцем. Обдумуйте, чи вам зараз потрібна робота , чи краще дати собі якийсь час. Немає правильного чи не правильного рішення.

Зустрічі з друзями або сімейні події можуть бути надто тяжкими.

Важко знаходитись в компанії, де є діти приблизного віку, який мала б ваша дитина, або вагітні жінки. Побережіть себе, не ходіть, або підіть раніше.

Перший день народження або річниця від дня смерті-горе найбільш посилюється.

Причому, дні перед річницею гірші за саму річницю. Так само і свята – День Матері, День Святого Миколая та інші особливо болісні. Немає про кого турбуватись, виховувати, дарувати подарунки. Ви все одно батьки, але в ці дні особливо гостро відчувається присмак гіркоти.

Лікар поряд.

Важливо мати доброго лікаря, який буде слідкувати за вашим станом здоров’я після вагітності, та пояснить усі етапи припинення лактації, гормональних процесів, появи першої менструації.

Часто після втрати батьки або дуже хочуть завагітніти знову, або навпаки – ні в якому разі. Причому думки в парі можуть відрізнятись. Але стан жінки після пологів накладає певні критерії. Є жінки, які після втрати хочуть скористатися методами не зворотної контрацепції. Цього ні в якому разі робити не слід. Адже її думка може з часом змінитись, рішення прийняті під час такого стресу часто дуже імпульсивні.

Рішення про те, коли саме і чи потрібно народити іншу дитину.

Таке рішення є надзвичайно важким та неоднозначним. Особливо в нашому суспільстві, сердобольні родичі будуть казати народжувати іншу дитину і народжувати якомога скоріше. Це поганий план. Це ваше рішення – коли народжувати, та мати в думках усвідомлення, що наступна дитина не замінить померлу. Хтось вирішує вагітніти якомога скоріше, хтось чекає поки пройде скорбота, приблизно це рік після першої річниці.

Потрібно брати до уваги потрібний період реабілітації після перших пологів. А також, проходження через нову вагітність може бути дуже тривожним. Можуть збігатися певні дати з датами народження дитини та датами очікування пологів померлого дитя.

Труднощі у встановленні зв’язку з очікуваною дитиною під час наступної вагітності.

Проблеми з позитивним настроем та вірою, що народиться жива і здорова дитина. Відсутність відчуття щастя під час вагітності. Страх, що цього разу щось піде не так. Відчуття “дежавю”. Думки, про те що робити, якщо дитина знову народиться мертвою. Небажання будувати плани.

Коли батьки тримають свою нову новонароджену дитину, вони остаточно усвідомлюють всю невиправність попередньої втрати. Вони цілують і радіють своїй немовляті і невимовно плачуть за дитиною, якої в них вже немає. Це нормально.

Про це треба задумуватись.

Також після народження нової дитини в батьків починають виринати сумніви в своїй здатності любити та піклуватись за новонародженого малюка. Або бути навпаки надмірно турботливими. Це теж нормально. Воно пройде, з часом.

Батьки, після народження дитини будуть думати, що не мають права жалітися, що їм важко дивитись за дитям ,чи переживати труднощі після пологів, як будь які інші батьки. Обіцяють собі, що ніколи не скаржитимуться на малюка, якого матимуть щастя принести додому живим. Але постійний плач 24/7, неможливість нормально поспати та інші труднощі виснажують як і всіх інших.

Варто це знати та не вважати чимось ганебним чи недолугим. Знесилення нічого не покращує, а тривога забирає сили ще більше. Тому варто про це казати та бути тим “плечем” чи “контейнером”, які приймуть всі ці скарги від батьків.

Дитина, яка народжується після втрати, в Європейських культурах, називається веселкою. “Після сильного буревію з’являється веселка” Це потрібно знати батькам!

Турбота про себе.

Дайте собі час. Дайте собі час на горювання. Висловлюйте свої почуття. Стримувати себе не варто, оце все нікуди не дівається і тільки робить гірше, блокує роботу горя і процес сильно ускладнюється та сповільнюється. Знайдіть людину , якій довіряєте і говоріть про це. Розділіть ваш біль. Всі ваші переживання та емоції нормальні, їх потрібно висловлювати, хоча іноді здається, що сходиш з розуму. У вас будуть добрі і погані дні, тому виділяйте собі окремий час, щоб подумати про вашого малюка, особливо коли наближаються пам’ятні дати. Краще якщо у вас будуть люди поруч, яким ви можете розказати будь-що та бути з ними і в добрі і в погані дні.

Доглядайте за своїм фізичним тілом.

Не бійтеся казати “ні” якщо чогось не хочете, та “стоп” якщо не хочете про це говорити.

Ведіть щоденник.

Просто зошит, або придбайте щоденник проживання горя, малюйте, розмальовки антистрес сюди ж – вони знімають напругу і дозволяють структуруватись думкам. Це як медитація, яка дозволяє просто не думати. Будь-яка робота з дрібною моторикою теж сюди, наприклад вишивка, в’язання, плетіння. Займіть руки і голову схемами для вишивки. Якщо це звісно подобається робити. Якщо не подобається – не робіть.

Чого потребують батьки в найстрашніший момент.

Визнання батьківства – починається з визнання померлої дитини та стосунків між нею та батьками, які вже могли сформуватись.

Поваги до померлої дитини. Важливо ставитись до померлої дитини з тією повагою та турботою, з якою б ви ставились до живої. Це суттєво допомагає визнати та нормалізувати переживання батьків. Деякі дії є простими для того, щоб медичні працівники їх впровадили, а їх вплив на процес реабілітації батьків є дуже великим:

називати дитину на ім’я
розмовляти з нею та одягнути за потреби
дати можливість самим батькам одягнути дитину або викупати її.
покласти іграшки поряд з дитиною

На жаль, в нас досі існує “совок” в лікарнях і були випадки, коли дитину видавали батькам у кульку, медичній одноразовій шапочці, бахілі, в коробці з під чогось.

Це жах. Я навіть не можу в найгірших фантазіях уявити, що відчували ті люди в цей момент. Якщо немає в чому забирати тіло дитини – повідомте про це батьків. Повідомте як гідно забрати, де знайти одяг такого маленького розміру і які взагалі є варіанти. Вони оберуть самі.

Можливість попрощатись.

Зрозуміти чому і як померла їх дитина. Потрібно, щоб лікарі надавали всю інформацію, навіть якщо діагноз та прогноз є непевним. Потрібно уникати слова “викидень”, “плід”, “завмерлий плід”, “це”, “біологічний матеріал”.

Запитайте, чи дали батьки ім’я дитині, та звертайтесь на ім’я. Звертайтесь емпатійно. Будьте готові повторювати по декілька разів одне і те саме, адже в стресі важко щось зрозуміти. Будьте готові до різних емоцій. Їх буде багато. Але якісно надана інформація людиною, яка залишається спокійною, буде дуже сильно пам’ятатись батьками і це вплине на їх подальше проходження скорботи та на думки на майбутнє.

Говоріть тільки факти та не бійтесь визнавати, що деякі прогнози вам не відомі. Відвертість дає зрозуміти, що батьки не конвеєр, а за них і правда турбується гарний спеціаліст. Емпатія медичного працівника – це природне знеболювальне для батьків.

Обов’язково включайте обох батьків в комунікацію. Бо втрату переживають обоє. Важливо залучати батька, де це є можливим. Ізолюйте батьків від інших породіль. Бо це надзвичайно боляче знаходитись поряд із батьками, в яких народились живі, здорові діти. Зробіть особливий значок, наліпку на двері, на медичну картку, чи можливо значок як в готелях “особлива турбота”, для того щоб будь яка зміна персоналу була в курсі. Поінформуйте “жіночу консультацію”, де жінка була на обліку, бажано до того, як вона туди прийде після пологів.

Відчути підтримку професіоналів.

Повідомлення про діагноз або втрату.

Отримання інформації про смерть дитини,або про відповідний діагноз є моментом, який назавжди змінює життя батьків. Те, в якій формі батьки отримали повідомлення – має абсолютний вплив на їх психологічний стан в майбутньому. Вони все життя пам’ятатимуть цей момент в найменших деталях.

Визнайте почуття батьків.

Переконайте, що зараз робиться все можливе для встановлення стану дитини. Скажіть, що вони отримають всю інформацію як тільки щось стане відомо. Не залишайте жінку на одинці в період очікування. Підтримуйте контакт навіть у період очікування остаточного результату, надаючи їм останні оновлення, або повідомляйте, що відбувається зараз. Надавайте вичерпні відповіді на їх запитання. Попередьте, що можуть бути періоди тищі під час процедур чи УЗД. Пояснюйте результати аналізів.

Подбайте про місце без зайвих людей.

Зачиніть двері. Відокремте від вагітних жінок, чи від новонароджених малюків. Це має бути місце, де вас не будуть турбувати, зі спокійною атмосферою, куди можуть потрапити рідні або родичі.

Дозвольте батькам провести достатньо часу з дитиною, яка помирає, або вже померла, у приватній тихій атмосфері.

У випадку мертвонародження, або припинення вагітності у зв’язку з медичними показаннями – проговоріть з батьками можливі варіанти народження та розміщення. Забезпечте можливість присутності батька в палаті, або комусь із рідних.

Обговоріть з батьками наперед, що буде відбуватися з тілом, варіанти як забрати тіло з лікарні, юридичні моменти. Якщо дитина помирає – запропонуйте похрестити дитину, запросити найрідніших, щоб познайомитись з дитям.

Слова мають значення. Що варто, а що не варто говорити.

В нашому суспільстві існує багато “непотрібних слів”, багато НЕ знання як говорити з батьками, що втратили дитину. Якщо ви не знаєте що казати – не кажіть нічого. Загугліть, запитайте, почитайте, поцікавтесь – зараз дуже багато пишуть про втрату, про горювання, про першу психологічну допомогу. Інформації багато, ви обов’язково знайдете потрібні слова. Якщо ви бачите, що хтось вживає непотрібні слова – спробуйте емпатійно зупинити людину.

Це шкодить, це закарбовується в пам’яті на все життя. Слова мають значення.

Варто пам’ятати і про себе.

Якщо ви самі не стабільні, не можете винести це горе – не кажіть нічого. Потурбуйтесь спочатку про себе. Не робіть того, до чого не готові. Тільки так ви можете бути підтримкою для батьків.

Не вживайте слова: “інвалід, викидень, плід, ембріон, це”.

Мовчіть і слухайте, не перебивайте. Будьте присутні, говоріть тільки правду.

Горе не лікують. Не кажіть про заспокійливі ліки чи уколи.

Звертайте увагу і на батька дитини, або інших рідних. Він і вони теж знаходиться в скорботі. Психологи кажуть, коли до них приходить людина в скорботі, то за ним стоїть ще як мінімум чотири людини, які також горюють, просто переступити поріг психотерапевта зміг лише один.

Не шукайте позитиву в тому, що сталось, не лякайте, не давайте порад, не “вчіть як жити далі”, не знецінюйте, не звинувачуйте.

Не кажіть цих жахливих фраз типу:

“ти народиш іще, ти ще дуже молода”, або “в тебе ж іще є діти”.
“добре, що померла, хоч не мучилась”, “Господь забрав”.
“час лікує, відмучилась слава богу”, “нічого страшного, зараз тебе підлікуємо”.
“ я тебе розумію”, “візьми себе в руки, не плач, скільки можна”.
“ ти лякаєш свого чоловіка/дітей/рідних”, “ніякому чоловікові не потрібна хвора жінка, від таких ідуть, зберись, будь сильною”.
“забудь”, “ все буде добре”, “наступного разу ти зробиш все правильно”.
“ а так би все життя мучилась з дитиною інвалідом. Нашо таке життя, то все на краще”.

Не уникайте розмови, але і не порушуйте тишу. Інколи важко говорити, тож потрібен час.

Отже, що варто говорити і питати:

називати дитину на ім’я, або ваша донька/ваш син/ваша дівчинка/хлопчик.
називати батьків “тато” і “мама”
я співчуваю вашій втраті
я не знаю що сказати
визнавати, що у батьків сталося горе
нормалізовувати іх почутття – плакати, кричати, злитись, відсторонюватись, завмирати, бути в дисоціації та інше. Це нормально і можна, бо горе у всіх проявляється по різному, немає приладу, який вимірює горе. В кожного свій стакан сліз та час на проходження цього. Немає дедлайну, немає шаблону, що здається що їх горе найсильніше.
будьте поруч
запитайте чи потрібен лікар, священик, психолог, чи хтось інший
важливо турбуватись про сон, їжу, пиття – пропонуйте за допомогою відкритих питань “ти будеш чай чи каву?”, “тобі воду чи компот?”
запропонуйте зберегти спогади про дитя

Запитуйте:

чи хочуть говорити про дитя?
як звати дитину, чому саме таке ім’я обрали, як придумували як назвати?
на кого схоже дитя?
запитання “ як ти” можуть дратувати, а можуть бути якраз в тему, бо емоції в скорботі змінюються дуже швидко – ви це зрозумієте в процесі.
якщо є цінні фото, речі, згадки – чи готові вони вам показати та поділитися спогадами

Ці всі питання допомагають батькам визнати батьківство та прийняти факт смерті. Бо мозок поки 100 разів не скаже це – не повірить. Горе має змінюватись, інколи хвилеподібно, з перескакуванням стадій або повертання на попередні щаблі. Це добре. Добре, бо є динаміка. Якщо людина застрягає в чомусь одному, це погана ознака.

Як створити спогади

Пропонуйте батькам все це більше одного разу. Спершу може бути відповідь “ні”, але потім вони можуть змінити свою думку.

Дайте батькам інформацію про те, що вони можуть побачити та побути з дитиною, потримати, запеленати, викупати (якщо це можливо), побачитись з рідними і познайомитись з ними.

Дайте інформацію про зріст, вагу, колір волосся дитини. Батьки можуть зберегти речі, які були у дитини – бірка, карта з пологового, датчики, пов’язочку на очі, іграшки, подарунки.

Можна зробити фото дитини, сфотографуватися разом, як родина (краще покликати професійного фотографа), сфотографуватись з рідними.

Фото дітей разом, якщо померли двійнята, фото з речами дитини (покривалом, одягом, іграшками).

Фото варто робити, коли дитина знаходиться у природній позі або на ручках у батьків. Можна зробити фото з дітьми, які вже є в родині. Якщо батьки відмовляються – можна зробити фото і залишити в лікарні, поки батьки не прийдуть за ними, можливо це буде колись.

Зробити відбитки ручки, ніжки, зберегти пасмо волосся.

Повідомте про можливість охрестити дитину.

Надайте інформацію про похорон, якщо володієте такою.

Меморі бокс або коробочка пам’яті – ці коробочки збираються медичним персоналом та волонтерами і видаються батькам, коли вони залишають пологове або неонатальне відділення. В їхньому складі є речі, які належали дитині – листівки, пам’ятки про маля від волонтерів, бірка з пологового, фото дитини, відбитки ручки та ніжки, пасмо волосся.

Також багато організацій підтримки батьків надають одяг для похорону дітей, які померли зарано. Цей одяг шиють із весільних суконь. Такий одяг такого маленького нестандартного розміру для “янголят” знайти дуже важко і в батьків навіть немає інформації, що таке існує.

У момент втрати дитини, батьки знаходяться у шоковому стані і самі не розуміють і навіть не уявляють, що можна зробити. Можна подумати, що час проведений з дитиною може сильно травмувати батьків. Але це не так. Через деякий час, батьки які встигли познайомитись з дитиною і провести з нею якийсь час, потримати на ручках, поцілувати, погладити, зробити пам’ятні фото – цінують кожну мить разом.

Спершу батьки можуть сказати “ні”. Але ви зважайте на стан та запропонуйте їм це пізніше. Розкажіть про досвід інших батьків, які втратили дитину і як потім ці спогади важливі. Батькам зараз потрібно більше часу на усвідомлення інформації та прийняття рішень.

Батьки можуть боятися побачити своє померле дитя. Коли вони сумніваються, важливо нормалізувати їх почуття та проговорити, що це звичайна процедура в таких випадках. Вони можуть відмовитись і це теж нормально. Але необхідно запевнити їх, що вони можуть змінити свою думку.

Вони ще не усвідомлюють, що кожна мить зараз – це прощання.

Коли в родині вже є діти, або будуть в майбутньому – кажіть на дитину “ваша старша дитина (син, дочка)”, “ваша молодша дитина (син дочка)”, “ваша дівчинка/хлопчик”.

Вони ще не усвідомлюють, що це назавжди іх старша/молодша дитина, син чи дочка. Вони ще не розуміють, що більше потім не буде шансу обійняти своє маля, тому так важливо дати їм цей шанс, гідно попрощатись

Батьків потрібно підготувати до зустрічі з дитиною. Потрібно попередити про вагу, температуру тіла дитини, незвичний стан тіла дитини, незвичайний вигляд (якщо у маля є суттєві патології), можливо запеленати. Підготувати маля до зустрічі так, як би ви зробили і з живою дитиною.

Інформація частково взята з інформаційного буклету ГО “Опіка Ангела”. Це організація, що займається підтримкою батьків та всіх дотичних сторін, які пережили втрату дитини до, під час, або за короткий строк після пологів.

Контакти: +38067-368-0030

E-mail : info@angelscare.org.ua

Онлайн програма психологічної підтримки “Бути батьками Ангела” Angelscare.org.ua/online-support

Підтримка батьків, які пережили втрату дитини