Життя на паузі під час війни, або непереносимість невизначеності.

Всі ми прокинулись 24 лютого від жахливої звістки. Хто від дзвінків друзів, хто з новин по телевізору, почувши фразу – ”вставай, почалася війна!”

Ніхто не очікував, що у 21 сторіччі може таке статись. Всі знаходились в режимі очікування та відмовлялися вірити. Всі чекали, що ось ось хтось скаже, що все закінчилось… Так тривали перші дні, потім тижні, так пройшов місяць. Багато з нас і досі так себе почувають, та чекають коли закінчиться війна, сирени, ракети, обстріли.

Але війна продовжується і режим очікування дуже виснажує нас, виникає депресія, апатія, тривога, розлади адаптації.

Всі ми вже чули висказування відомого австрійського психіатра Віктора Франкла, який був полоненим в концтаборах під час Другої Світової Війни. Після чого він написав свою книгу. 

Він наводить там свої спостереження про людей, які перебували там разом з ним. “Першими зламались ті, хто чекав закінчення війни, другим зламався той, хто думав, що це ніколи не закінчиться. Вижили ті, хто займався рутинними справами, кожного дня приділяв їм величезну увагу і концентрувався на них, а не чекав поки закінчиться війна.” 

Одним із таких рутинних занять було чищення зубів кожного ранку і кожного вечора, на скільки це було можливо в тих умовах. А ще, він уявляв себе у красивому костюмі в театрі, або як читає лекцію в університеті для своїх студентів. І мріяв у найдрібніших деталях.

Тобто, щоб не зламатись, потрібно не очікувати закінчення війни, а займатися справами, звичайними вашими буденними справами, наділяти їх визначним сенсом, бути корисними в своїй сім’ї, робити те, що у вас виходить як найкраще, робити те, що ви можете робити, виходячи з того де ви є і які обставини навколо.

Але якби все було так просто, правда…

В такій ситуації ми починаємо відкладати себе “на потім”, і це не дивно.

Падає самооцінка і стає все важче повернути собі себе. Ти перестаєш вірити у свої сили, все частіше сумніваєшся в собі . Думаю це знайомо багатьом жінкам після декрету, всім нам після карантину, та зараз всім нам, в умовах війни і невідомості, невизначеності. Коли важко відпустити контроль і почати жити і думати по іншому. І як складно буває сказати собі: “стоп, я більше так не хочу” і попросити про допомогу .

Непереносимість невизначеності – саме найважче відчуття для нашого мозку. А як реагує наша психіка , коли все невідомо незрозуміло – страхом! В страху вмикається наш древній мозок та запускає славнозвісну реакцію «бий та біжи». На цю реакцію організм виділяє величезну купу енергії, щоб тікати. Але по суті, бігти часто немає куди, чи ви вже в безпечному місці, але відчуття невизначеності все одно залишається. І цю купу енергії витрачати немає куди, але вона накопичується . 

І тоді ми починаємо робити якісь дивні речі, щоб цю енергію витратити. 

Це називається «зміщена активність» або в народі «прокрастинація».

Теж саме ми відчуваємо коли розгублені, коли навколо купа справ, які треба робити одночасно і бути в двох місцях одночасно, нічого не можемо з тим вдіяти, не можемо досягнути бажаного, не знаємо за що хапатися. В цій прокрастинації ми продовжуємо намагатись функціонувати. Від цього сильно виснажуємось, як би не старались, і все одно не отримуємо того, що хотіли. 

Так от, це не лінощі! А зміщена активність! 

Вона існує для того , щоб нашому перевантаженому мозку не було так важко. А як відомо, наш мозок, найбільший пожирач енергії в нашому організмі.

Як впоратись?

Спершу набратися ресурсу та трохи сил.

Зробіть собі затишок у вашому помешканні, деб ви не були, в іншій квартирі, в іншій країні, навіть у бомбосховищі, щоб вам там було приємніше, навіть якщо це один куточок чи стіна, яку можна чимось прикрасити, яким би воно не було.

Спілкуйтеся з людьми навколо, з близькими та друзями, з психологом. Зараз дуже багато безкоштовних ініціатив, якщо у вас немає на це коштів. Не перебувайте у самотності. Діліться своїми переживаннями та підтримуйте інших.

Максимально рухайтесь. 

Ходіть пішки, гуляйте більше на вулиці, якщо це можливо там де ви є. Навіть у бомбосховищі намагайтеся рухатись, рухати кінцівками, присідати, робити якісь фізичні вправи по можливості, підтримуйте в цьому тих, хто поруч з вами.

Читайте.

Тільки щось хороше. Дозуйте новини. Слухайте музику. Малюйте. Робіть хендмейд самі чи зі своїми дітьми. Зараз у вільному доступі багато навчальних матеріалів і курсів викладають різні організації та інститути. Почніть вивчати щось нове. Можливо ви захочете змінити свою сферу діяльності, отримати нову професію.

Якщо маєте сили, займайтесь волонтерством, плетіть маскувальні сітки, це дуже заспокоює і щей корисну справу робите. Кожен із нас працює на своєму фронті.

Плануйте хоча б на день, на тиждень вперед і виконуйте заплановане. 

Живіть зараз, тут і тепер. Не відкладайте на потім. Війна обов’язково закінчиться, але життя існує зараз, тут, де б ви не були.

Як планувати в умовах війни?

• беремо ручку та папір
• виписуємо в список всі задачі та проблеми з голови, “розвантажуємо свій жорсткий диск компа, який завис від перегрузу задач”
• роздаємо задачам номерки, як в черзі
• потім беремося за кожну задачу окремо, виділяючи їй час по запису
• в цей момент не переключайтесь на інші задачі, в нас є черга!
• коли настає більш менш стан ясного розуму, створюємо дві колонки ваших переживань – ”корисні” та “не корисні”
• підключаємо техніку “дерево рішень”

Оцінюємо кожну думку про проблему. Якщо вона корисна – виписуємо на неї план дій і діємо, якщо зараз не можемо – ставимо ”на паузу”, вказуємо час, коли будемо її виконувати.

Якщо думка “не корисна”-кладемо її до сейфу, в якому є дві комірки. Перша комірка – відкладаємо до певного часу, коли зможемо зробити. Друга комірка – ”корзина смітник”

Бережіть себе та рідних.