Провина вцілілого - що це?

Провина вцілілого – це емоція, реакція на подію, під час якої хтось інший зазнав втрат, а не ви. Умовно вона ділиться на два типи: конструктивну та не конструктивну провину вцілілого.

Конструктивна провина вцілілого – це коли людина зробила щось, що завдало шкоди іншим. Не конструктивна провина – коли людина перебільшує свої можливості і межі своїх ресурсів.

Дуже тривалий час вважалось, що провина вцілілого виникає тільки при втраті життя. Але це не так.

Провина вцілілого – це про втрату:

власності (багато людей зараз втратили все – бізнес, роботу, дім, який будували все життя всією родиною, чи вклали в нього всі гроші. Або дім вцілів, але все майно, книги, картини, ваше мистецтво, ваші фото, цінні речі – винесли загарбники)
здоров’я (людина мала добрий стан здоров’я, а потім сильно захворіла, або померла. Втрата кінцівок, руки чи ноги, втрата органів чуття, зір чи слух і знову – це не обов’язково пов’язано з втратою життя)
власної ідентичності ( спостерігається у багатьох ветеранів/нок, які через отриману травму чи ментальну проблему більше не можуть бути на службі. В них виникає питання ким вони є зараз і провина, що не можуть бути разом з побратимами на захисті вітчизни. Так само і в їх побратимів, які продовжують служити, може виникати почуття провини вцілілого, бо вони вціліли і служать, а їх товариші більше не мають такої змоги. Провина тих, хто виїхав з країни – перше через те, що вони виїхали , а хтось залишився там, та втрата ідентичності – “хто я тепер в цій чужій країні”, образливе слово “біженець”, “я не хочу мити підлогу”, “я хочу мати добру роботу, щоб мене поважали, але без підтвердження диплому я ніхто”.)
інших речей, важливих для людини

Причому, це може стосуватись безпосередньо вашої втрати, а може і бути втратою, що зазнала ваша близька людина, родич, друг чи просто колега по роботі, а ви це все бачили зі сторони. Тобто відбувається страшне не з вами, а ви відчуваєте за це провину.

Як бачимо, це про те, що було важливим для конкретної людини і що вона втратила те, що було її частиною.

Таку провину можуть відчувати:

ветерани війни
сім’ї, які зазнали втрат на війні
служби швидкого реагування (швидка, ДСНС, поліція та інші)
ті , хто пережив рак (в процесі лікування і боротьби із цією хворобою, люди часто зближуються та об’єднуються в спільноти між собою і коли хтось із них помирає – вони відчувають провину)
ті, хто пережив аварію (ДТП, авіакатастрофу і т.д.)
батьки, які пережили свою дитину (вони спостерігають за іншими сім’ями , які ростять дітей і переживають різні події життя свої дітей, відчувають провину за те, що не змогли дати це власній дитині)
ті, хто втратив члена сім’ї через самогубство (я міг запобігти, вчасно подзвонити, вчасно прийти, здогадатись, встигнути, а я не зміг)
ті, хто пережив стихійні лиха (цунамі, повені, торнадо, землетруси)
Реципієнти трансплантатів (уявіть собі ситуацію – ви чекаєте на трансплантацію серця і ось хтось помирає, його сердце підходить і вам пересаджують його сердце. Ви дізнаєтесь про донора, ким він був, як він жив. І ніби ж довгоочікувана чудова подія, ви будете жити, але ви відчуваєте провину за те, що ви живете замість нього)
ті хто пережив 11 вересня, ті хто пережив Голокост і т д.

Почуття провини вцілілого є частиною процесу горювання та має симптоми, суміжні з симптомами ПТСР (посттравматичного стресового розладу). Тобто це почуття вторинне. Первинне – це переживання втрати. Провина може відчуватись і через те, що людина не може зіткнутися зі своєю безпомічністю, через якусь втрату (дому, сім’ї, звязків).

Часто це відчувається, коли травматична подія стається раптово, або занадто сильної інтенсивності. Це відбувається тоді, коли людина не може впоратись із внутрішньою напругою, з внутрішньою агресією, вона не може її реалізувати і направляє її на себе. Тому з’являється відчуття провини, яке є диструктивним.

Зазвичай, ці симптоми вказують на те , що людина пережила щось серйозне.

Наприклад:

флешбеки травматичної події
нав’язливі думки про подію
дратівливість і злість
почуття безпорадності та відірваності
розгубленість і страх
відсутність мотивації
проблеми зі сном (їх десь 50 видів, наприклад затруднен засинання, прокидання серед ночі, відсутність сну, кошмарні сновидіння і т.д.)
головні болі
нудота, біль в животі
соціальна ізоляція
думки про самогубство
обмеження у відчутті щастя і радості (бо якщо я радію і відчуваю щастя, то зневажаю того, кого ми втратили, це неповага, як я взагалі можу радіти і далі жити як було)
самоушкоджуюча поведінка (самопокарання)

Якщо не звертати уваги на ці симптоми, то це може призвести до негативних наслідків у ментальному та фізичному здоров’ї людини. Це і тривожні розлади, депресія, ризикована поведінка, суїцидальна поведінка.

Так ми можемо бачити, як люди бояться водити машину, бояться приймати рішення, бояться якось рухатись вперед по життю. Це замкнене коло продовжує бути протягом життя, воно не розривається і обростає багатьма шарами, якщо нічого з тим не робити.

Є теж події та фактори, що можуть погіршувати стан.

Фактори що посилюють стан провини вцілілого:

раніше пройдена травма (наприклад ДТП, або жорстоке поводження в сім’ї з дитиною)
захворювання психічної сфери , що існували до цього (тривога, депресія)
відсутність підтримки (друзі чи родина каже “ну скільки можна вже горювати”, критика, нерозуміння породжує провину за те, що “не так горює, не так відчуває, всім вже це дошкуляє”, але людина не знає як через себе переступити і не наносити шкоду близьким)
недостатня здатність справлятись із стресом, незрілість (наприклад молодий вік чи люди похилого віку)
вживання психоактивних речовин ( алкоголь, наркотичні речовини для заспокоєння, або ж ситуація “був п’яний за кермом, сталась аварія, всі загинули, а він ні”)

Після всіх таких подій людина може переживати:

жалкування (дуже велике жалкування)
повторювані роздуми щодо події (румінації) – людина потрапляє в замкнене коло цих думок, як мисленнєва жвачка, яку постійно пережовують, прокручують і це ще збільшує відчуття провини
думки про те, щоб вони могли мати, або повинні були мати
людина озирається назад і починає перебільшувати переоцінювати свою здатність знати результат події, оскільки вони відчувають, що мали передбачити цю подію, починають переконувати себе що вони також повинні були змінити результат і це ще більше збільшує провину
мають купу хибних переконань щодо своєї ролі в події, перебільшені або спотворені ідеї, перекручування того, що сталося, спотворений контроль під час події, їх здатність передбачити або запобігти результату, хоча насправді нічого не можна було зробити, їх роль у спричиненні негативних наслідків, неправомірні дії з їхнього боку, власна відповідальність, що вони наразили когось на небезпеку.

Але буває і так, коли провина може мати законну причину, але людина мало що могла вдіяти, щоб запобігти або змінити результат. Це йде з емоційної глибини людини. Тобто вони розуміють, що ніхто не хотів поганого, але і не шукають розуміння, щоб ситуація не була такою загрозливою.

Так буває з військовими, які виконують наказ. І тут на запитання ”що могло бути по іншому?”, вони часто відповідають, що могли заперечити командиру чи генералу, що до них мав хтось прислухатися. Але ж це не реалістична думка, так тільки у кіно з Сільвестром Сталлоне буває.

Часто відчувають провину перед батьками або членами сім’ї (які не захотіли їхати, евакуюватись і з ними щось сталось), чи перед тваринами, яких залишили по якійсь причині (часто тварини для нас уособлюють і заміщають якусь важливу фігуру, тому тут відбувається горювання стосовно втрати зв’язку).

Тобто тут потрібно скоригувати межі провини.

Як себе запитувати, щоб розділити свою провину та віддати ту провину яка не ваша:

чи зробила висновок людина?
чи є якийсь спосіб виправити цю помилку?
які реальні дії, які можуть допомогти відшкодувати?
чи може людина собі пробачити?

Як можна собі допомогти самостійно?

Сумуйте.

Це нормальна емоція в даному випадку. Не дозволяйте собі думати як “треба” сумувати – це ваш сум, такий який є, так як вам потрібно. Немає часу, дедлайну скільке треба горювати чи сумувати. В кожного свій час і свій стакан сліз. Сумуйте в своєму ритмі. Те, що ви то сумуєте то ні – це теж нормально. Нормально інколи знову повертатись до суму.

Зробіть щось позитивне.

Люди в такому стані прагнуть до ізоляції. Цього ніяк не можна робити. Попросіть ваших близьких давати вам завдання, щоб ви заради чогось піднялися і просто жили далі.

Зосередьтесь на зовнішніх факторах, що призвели до події , а не на собі. Також попросіть друзів чи людину, якій довіряєте говорити з вами про це.

Практикуйте самопрощення.

Якщо ви вірите в Бога – зверніться до молитви. В будь якій релігії є такі молитви. Обов’язково помагає процесу прощення служіння іншим, тобто безкорислива допомога. Це волонтерство, благодійність, піти комусь допомагати – тобто зробити щось для інших. Створити спілку, організацію для допомоги тим, хто постраждав так, як і ви.

Також допомагає процесу прощення прийняття того, що сталося. Але це не одне і те саме з змиренням. Тобто, це не погодитись з тою подією, а просто прийняти її. Так, це дуже важко, але потрібно намагатись. І треба знайти якийсь шлях до вшанування того, кого ви втратили.

Вшанувати таким чином, як би хотіла та людина, яку ви втратили. Чи можливо піти волонтерити у тому напрямку. Тобто, це потрібно усвідомити, що так уже сталося і з цим рухатися по життю. І це точно не про “забути”, переступити і йти далі. Це усвідомити цю подію, прийняти її, але точно не забути.

Хто працює з провиною вцілілого?

Варто шукати спеціаліста , психотерапевта, що сертифікований в методі КПТ (когнітивно поведінкова терапія), або в методі EMDR (десенсибілізація і репроцесуалізація рухом очей).

Цикл горювання і прийняття факту при вині вцілілого.

Вина вцілілого з’являється після того, як іде прийняття факту втрати. Констатація факту смерті і потім прийняття реальності цього на внутрішньому рівні. Тут важливо пропрацювання почуття провини – реальне/нереальне. Бо провина вцілілого – це не реальне відчуття провини.

Працюємо на повернення в реальність даної людини, повернення в тут і тепер і після цього вже іде погодження з тим “що я маю право на життя”, і тільки коли це відбулось – іде робота горя. До цього провина вцілілого блокує роботу горя.

Прийняття і замирення з тим, що не все у нашій владі, ми не боги, ми не розпоряджаємось чужими життям і смертю.