Мітки: депресія

Нове дослідження обґрунтовує використання неінвазивної стимуляції головного мозку для лікування людей з важкою депресією в тому випадку, якщо медикаменти не спрацювали.

Якщо ліки не допомагають полегшити стан при важкій депресії, нехірургічна стимуляція головного мозку може виявитися дієвою альтернативою, яку слід взяти до уваги, згідно з дослідженням, опублікованим в онлайн-версії журналу «The BMJ» 27 березня 2019 року.

Конкретно кажучи, в рамках дослідження було виявлено, що докази, вочевидь, свідчать на користь використання повторюваної транскраніальної магнітної стимуляції (ТМС) та електросудомної терапії (ЕСТ), на противагу іншим, новим методам стимуляції головного мозку.

«Багато хто з психіатрів не обізнаний стосовно цих технік або щонайменше не думає рекомендувати їх своїм пацієнтам, – говорить доктор Денієл Пресс, асоційований професор неврології в Гарвардській медичній школі і директор з клінічної роботи в Berenson-Allen Center for Noninvasive Brain Stimulation, що входить до складу Beth Israel Deaconess Medical Center. – Отже, подібні дослідження допомагають виступати на підтримку цих методів і нагадувати людям про їхню значну ефективність для великого відсотка хворих».

Стимуляція головного мозку для полегшення депресії

Нехірургічні методи стимуляції головного мозку передбачають використання електричного струму чи магнітів для зміни рівня активності в ділянках, уражених депресією. Щоб оцінити ефективність цих методів лікування, автори дослідження проаналізували результати 113 клінічних обстежень, до яких були залучені 6750 осіб у середньому 48-річного віку.

Більшість із них (59%) становили жінки. Всі учасники дослідження страждали на великий депресивний розлад чи біполярний афективний розлад. Обстеження, розглянуті вченими, включали в себе активні методи лікування та фіктивне лікування. Зокрема, до цих технік входили ЕСТ, повторювана ТМС і мікрополяризація. 

Дослідники повідомили, що ЕСТ, повторювана ТМС і мікрополяризація були дієвішими, ніж фіктивне лікування, однак саме більш визнані методи, особливо ЕСТ і повторювана ТМС, є, імовірно, кращими варіантами, ніж нові неінвазивні техніки стимуляції головного мозку, тому що наразі недостатньо доказів на користь нових методів.

«У рамках дослідження було виявлено: як повторювана ТМС, так і ЕСТ є дієвими підходами, хоча тут не йдеться про те, що якийсь із методів кращий від іншого, – говорить доктор Пресс. – Тим не менш у цьому випадку було з’ясовано, що мікрополяризація, вірогідно, менш ефективна, ніж повторювана ТМС та ЕСТ».

Розвіювання помилкових уявлень

Незважаючи на переконливі докази ефективності цих методів, часто трапляється так, що їх недостатньо використовують або ж застосовують виключно як крайній захід. Це може свідчити про помилкові уявлення щодо таких технік. Зокрема, ЕСТ може викликати в уяві людей зображення зі старих фільмів, у яких цей метод змальовували як примітивний і болісний.

«Насправді сучасні техніки лікування, відповідно до яких для забезпечення комфорту застосовується анестезія, мають перевагу – поліпшення стану людей, що страждають депресією, з невеликою кількістю побічних ефектів», – стверджує доктор Пресс. 

ЕСТ – при якій застосовується електричний струм – по суті, викликає короткий контрольований приступ у мозку. Люди здатні продовжувати звичні види діяльності приблизно за годину після закінчення процедури.

Побічні ефекти можуть включати в себе головні болі, біль у м’язах, нудоту, а іноді й сплутаність свідомості чи проблеми з пам’яттю.

Інший метод лікування, який виявився ефективним за результатами дослідження, – це повторювана ТМС, при якій застосовується пульсуюча електромагнітна котушка, розташована навпроти лоба, а магнітні поля слугують для стимуляції нервів у мозку. На відміну від ЕСТ, при повторюваній ТМС людина не перебуває під анестезією і може відчувати певний дискомфорт. «Декотрі люди відчувають, наче хтось постукує чи клює їх у голову», – каже доктор Пресс. 

Кому підійдуть ці методи лікування?

Неінвазивна стимуляція головного мозку може згодитися як варіант лікування людям, на яких не діють медикаменти від важкої депресії. «Типовий пацієнт, який домагався стимуляції мозку в минулому, міг перепробувати 5, 10 або ж 15 різних антидепресантів», – говорить доктор Пресс. Однак у наш час така людина, імовірно, спробує лише 2 медикаменти, перш ніж розглядати стимуляцію як варіант.

Більшість людей добре переносять лікування цього типу, зазнаючи невеликої кількості побічних ефектів. «Загалом кажучи, 50-70% людей піддаються лікуванню за допомогою ЕСТ і повторюваної ТМС», – стверджує доктор Пресс. 

«У більшості людей з депресією ці методи лікування зумовлять помітне поліпшення стану, але воно не триватиме постійно. Деякі пацієнти зазнають рецидиву місяцями або й роками пізніше, і їм потрібно видужувати вдруге. Зазвичай у такому випадку реакція настає швидше», – говорить доктор. 

Головним недоліком як ЕСТ, так і повторюваної ТМС є часозатратність. Лікування зазвичай триває близько 45 хвилин, і обидва підходи передбачають декілька сесій на тиждень протягом періоду 4-6 тижнів. «Тому це здебільшого логістична проблема», – каже доктор Пресс. 

Тим не менш у майбутньому в людей може з’явитися більше варіантів. За словами доктора Пресса, навіть зараз існують інші неінвазивні техніки стимуляції головного мозку, які потребують усього-на-всього 5 хвилин.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

З’являється дедалі більше повідомлень про «смерті від розпачу» (самогубства, передозування чи алкогольні отруєння). Антидепресанти й психотерапія часто використовуються для того, щоб допомогти людям, яким важко впоратися з надміру скрутними періодами життя і які ризикують померти через це. В рамках нещодавнього гарвардського дослідження було виявлено, що відіграти певну роль у протидії відчаю може і додатковий підхід – відвідини богослужінь.

У дослідженні, опублікованому в онлайн-версії журналу «JAMA Psychiatry» 6 травня 2020 року, було оцінено відвідини богослужінь, що їх описали 110 000 білих чоловіків та жінок середнього віку, за якими близько 30 років слідкували вчені.

Якщо порівняти з цілковитим невідвідуванням богослужінь, то принаймні одноразова присутність упродовж тижня була пов’язана з набагато нижчим ризиком померти від розпачу – меншим на 68% у жінок і на 37% у чоловіків. Вчені говорять, що релігійна діяльність – незалежно від конфесії – може слугувати засобом проти відчаю і протягом тривалого часу забезпечувати відчуття надії, сенсу та спокою, а також позитивний світогляд.

Окрім того, релігійні організації сприяють соціальній активності та зв’язкам між людьми і проповідують проти самоушкоджень та зловживання психоактивними речовинами. Це було спостережне дослідження, і воно не доводить, що регулярні відвідини богослужінь запобігають смерті від розпачу. Тим не менш завдяки іншому гарвардському дослідженню нам відомо, що використання релігії як засобу подолання труднощів пов’язане з поліпшенням результатів у людей з важкими психічними захворюваннями.

Через пандемію з відвідинами звичного для вас місця богослужінь можуть виникнути складнощі. Як варіант обміркуйте участь у богослужіннях шляхом відеоконференцій. Відвідуючи богослужіння наживо, одягайте маску і тримайтеся від інших людей на відстані 2 метрів.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Всупереч загальноприйнятій думці, деякі ліки від кров’яного тиску мають зв’язок зі зниженим ризиком розвитку депресії.

Як і всі медикаменти, лікарські засоби від кров’яного тиску іноді викликають небажані побічні ефекти. Не один з них є легким та короткочасним, водночас декотрі слугують причиною більшого занепокоєння, зокрема змін настрою, наприклад депресії. Проте, незважаючи на довготривалі припущення лікарів, засоби від кров’яного тиску, ймовірно, не підвищують ризик розвитку депресії. Насправді виявляється, що декотрі з них пов’язані зі зниженням такого ризику, відповідно до нещодавнього дослідження.

«Згідно з традиційними поглядами, ліки від кров’яного тиску, що перетинають гематоенцефалічний бар’єр, з більшою ймовірністю викличуть депресію», – говорить доктор Рендалл-Зусман, кардіолог Массачусетської лікарні загального профілю, афілійованої з Гарвардом.

«Також депресію пов’язують із ліками, відомими як бета-блокатори. Тим не менш бета-блокатори (чия дія частково полягає в уповільненні серцевого ритму) можуть, окрім того, викликати почуття втоми і млявість, таким чином погіршуючи настрій», – пояснює доктор Зусман.

Рівень депресії в людей, які приймають різні ліки від кров’яного тиску

Щоб з’ясувати, чи можуть ліки від кров’яного тиску, прописувані зазвичай, впливати на ризик розвитку депресії, датські вчені ретельно дослідили дані, які накопичувалися в їхньому державному медичному реєстрі протягом десяти років. Їхні висновки, що підсумовані нижче, були опубліковані у вересневому випуску журналу «Hypertension» 2020 року. 

Хто: Усі 5,4 мільйонів осіб, які проживали в Данії у 2005 році, крім тих, у кого діагностували депресію, або тих, кому прописували ліки від депресії.

Коли: Вчені стежили за здоров’ям учасників дослідження з 2005 до 2015 року.

Що: Упродовж цих десяти років лише понад 3,7 мільйонам осіб прописували ліки від кров’яного тиску. Вчені зосередили увагу на 41 медикаменті з 4 різних класів ліків від кров’яного тиску. Найчастіше прописуваними засобами виявилися діуретики, за якими слідують інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та інгібітори рецепторів ангіотензину-II, блокатори кальцієвих каналів і бета-блокатори. 

Як: У людей, які приймали різні медикаменти, вчені оцінили рівень депресії, який визначався шляхом діагнозу, що його робив клінічний лікар, або ж на основі вживання антидепресантів. 

Ключові висновки: Жоден діуретик не виявився здатним впливати на ризик розвитку депресії. У кожному з інших класів лікарських засобів щонайменше 2 медикаменти мали зв’язок зі зниженим ризиком розвитку депресії: еналаприл («Vasotec»), раміприл («Altace»), амлодипін («Norvasc»), верапаміл («Verelan» і деякі комбінації препаратів у фіксованих дозах), пропранолол («Inderal»), атенолол («Tenormin»), бісопролол («Zebeta») і карведилол («Coreg»).

Індивідуальний досвід

В рамках нового дослідження у людей, які приймали певні бета-блокатори, а також деякі інші ліки від кров’яного тиску, що перетинають гематоенцефалічний бар’єр, простежувалася менша ймовірність розвитку депресії. «Це дещо несподівано», – говорить доктор Зусман. «Але пам’ятайте, що великомасштабні тенденції необов’язково стосуватимуться індивідуального досвіду людини», – каже він.

«Високий кров’яний тиск, імовірно, означає 25 різних станів, кожен з яких викликає однакову фізіологічну реакцію – підвищення кров’яного тиску, яке можливо виміряти», – говорить доктор Зусман. «Декотрі люди чутливі до солі, тому їхній кров’яний тиск знижується, коли вони починають її менше споживати. Проте інші люди чутливі не до солі, а до збільшення чи зменшення ваги. Також у людей бувають дуже різні реакції на медикаменти, кожен з яких має відмінний від інших механізм дії», – зазначає він. 

Оскільки існує так багато різних ліків від кров’яного тиску, то немає взагалі ніякої потреби терпіти побічні ефекти, а тим більше депресію, яка може бути дуже виснажливою. «Що стосується моїх пацієнтів, то моя мета – завжди створювати режим медикаментозного лікування, який би контролював кров’яний тиск без жодних шкідливих побічних ефектів», – говорить доктор Зусман. На початку своєї кар’єри він мав пацієнта, у якого кров’яний тиск добре контролювався завдяки бета-блокатору. «Тим не менш під час одного прийому чоловік визнав, що почувався пригніченим протягом попереднього року, саме відтоді як почав приймати препарат. Він не згадував цього раніше, бо не думав, що ці симптоми можуть бути пов’язані з медикаментом».

Ключові моменти

«Без вагань повідомляйте свого лікаря, коли помічаєте зміни настрою або інші неприємні побічні ефекти, після того як почали приймати нові ліки, – каже доктор Зусман. – В разі використання препаратів від кров’яного тиску симптоми, як-от запаморочення чи втомленість, не є чимось незвичним приблизно впродовж першого тижня, але вони часто зникають, як тільки організм пристосовується». 

«Депресія може розвинутися невдовзі після того, як ви почнете приймати нові ліки, а можливо, і місяцями пізніше. Варто запитати лікаря, чи не перейти вам на якийсь із медикаментів, пов’язаних з нижчим ризиком розвитку депресії, якщо ви ще не приймаєте такий препарат. Однак ніколи не слід різко припиняти використання лікарських засобів від кров’яного тиску. У вас може розвинутися рикошетна гіпертензія, яка підвищує ризик серцевого нападу чи інсульту, – підкреслює доктор Зусман. – Будь-які зміни завжди слід упроваджувати поступово та з дотриманням вказівок лікаря».

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Тривале лікування підвищує ймовірність реакції і ремісії.

У більшості пацієнтів напади великого депресивного розладу тривають протягом обмеженої кількості часу. У четвертому виданні Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM-IV) уточнюється, що симптоми тривають щонайменше два тижні, і, згідно з дослідженнями щодо лікування, середня тривалість складає близько двадцяти тижнів. Однак у деяких пацієнтів даний стан стає хронічним, і симптоми в такому випадку тривають мінімум два роки.

Різниця між епізодичною і хронічною депресією не обмежується однією лише тривалістю. Дослідження показують, що в порівнянні з епізодичною формою великого депресивного розладу хронічна депресія викликає більше функціональних порушень, підвищує ризик вчинити самогубство і має більше шансів виникнути в поєднанні з іншими психічними розладами.

Крім цього, пацієнти з хронічною депресією в порівнянні з людьми, що страждають епізодичною депресією, частіше повідомляють про дитячу травму і сімейну історію настроєвих розладів.

Через те що хронічна депресія триває довше і зазвичай є важчою, ніж епізодична депресія, її лікування інтенсивніше. Ще одне випробування являє собою рецидив. Близько половини пацієнтів з хронічною депресією, що реагують на лікування (за допомогою антидепресантів, психотерапії або ж їх поєднання), зазнають рецидиву протягом 1-2 років у разі зупинки лікування. З цієї причини може знадобитися якийсь із видів підтримуючої терапії.

Ключові моменти:

• По суті, під час нападу великого депресивного розладу симптоми тривають щонайменше два тижні. При хронічній депресії вони тривають мінімум два роки.
• Через те що хронічна депресія зазвичай протікає важче, ніж її епізодичний різновид, лікування є інтенсивнішим.
• Існує кілька підвидів хронічної депресії, але вони характеризуються схожим тривалим впливом на здоров’я і якість життя.

Різновиди хронічної депресії

Перш ніж діагностувати в пацієнта хронічну депресію, важливо виключити інші захворювання, які можуть викликати відповідні симптоми, наприклад захворювання щитоподібної залози або розлад сну.

Кілька підвидів хронічної депресії описуються в DSM-IV або ж у науковій літературі. Хоча ці підвиди відрізняються за деякими аспектами, формується консенсус стосовно того, що вони мають подібний довгостроковий вплив на здоров’я і якість життя.

Дистимічний розлад.

Визначення дистимічного розладу еволюціонувало, але в DSM-IV дане захворювання описується як вид хронічної депресії з симптомами, котрі не є достатньо численними або серйозними, щоб відповідати критеріям великого депресивного розладу.

Дистимічний розлад зачіпає близько 6% усіх людей у певний момент їхнього життя і 36% людей, що звертаються за лікуванням психічних розладів в амбулаторних умовах.

Коли дистимічний розлад виникає поодинці (так звана первинна, або «чиста», дистимія), його відмітною ознакою є пригнічений настрій, що супроводжується щонайменше двома додатковими симптомами великого депресивного розладу.

Деякі дослідження наводять на думку, що дистимічний розлад може викликати більше когнітивних симптомів, наприклад низьку самооцінку, труднощі з прийняттям рішень або зосередженням і всеосяжне почуття безнадії, в той час як великий депресивний розлад може викликати більше вегетативних симптомів, таких як поганий апетит або переїдання, безсоння чи надмірний сон і мала кількість енергії або втома.

Проте дистимічний розлад рідко виникає поодинці: незабаром після його появи часто розвивається великий депресивний розлад.

Подвійна депресія.

Незважаючи на те, що подвійна депресія не описується в DSM-IV, в літературі вона визначається як напад великого депресивного розладу, що виникає мінімум через два роки після того, як у дорослого пацієнта (або через рік після того, як у дитини або підлітка) розвивається дистимічний розлад.

Більш ніж 75% пацієнтів з дистимічним розладом зазнають подвійної депресії в певний момент свого життя. У свою чергу 25% пацієнтів, які звертаються за лікуванням великого депресивного розладу, пригадують, що в минулому в них був дистимічний розлад.

Ученим поки що невідомо, чи є дистимічний розлад раннім проявом великого депресивного розладу, чи вони представляють собою окремі розлади з частково збіжними симптомами.

Хронічна форма великого депресивного розладу.

Пацієнти з хронічною формою великого депресивного розладу безперервно відповідають усім критеріям нападу великого депресивного розладу, перерахованим у DSM-IV, щонайменше протягом двох років. На жаль, дана ситуація широко розповсюджена. Близько 20% пацієнтів, у яких розвивається великий депресивний розлад, не одужали за два роки, в той час як 12% не вилікувались і за п’ять років.

Часткове одужання.

Деякі пацієнти продовжують відчувати підпорогові симптоми після лікування великого депресивного розладу, або ж у них трапляється рецидив протягом двох місяців. Поки ці менш серйозні симптоми можуть припускати наявність дистимічного розладу, в DSM-IV дана модель, тобто залишкові симптоми, що зберігаються або виникають менш ніж два роки після нападу великого депресивного розладу, визначається як напад великого депресивного розладу в стадії часткової ремісії.

Варіанти антидепресантів

В ході короткострокових контрольованих клінічних досліджень в ролі засобів лікування хронічної депресії були оцінені трициклічні антидепресанти і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).

В результаті більшості таких досліджень було виявлено, що антидепресанти ефективні і що жоден конкретний медикамент не є кращим за інший. Дослідження тривали від шести до дванадцяти тижнів, і за їх результатами було повідомлено про наявність реакції у 45-55% учасників (зазвичай вона визначається щонайменше як ослаблення симптомів на 50% за шкалою Гамільтона для оцінки депресії).

Проте тільки 25-35% пацієнтів з хронічною депресією змогли досягти ремісії від першого ліку – принаймні в короткостроковій перспективі. Даний показник ремісії має схожість з результатами в пацієнтів з епізодичною формою великого депресивного розладу, згідно з дослідженням STAR*D.

Є ймовірність того, що пацієнтам з хронічною депресією потрібно приймати антидепресант протягом тривалого періоду, щоб відчути якусь користь. Наприклад, в ході трьох досліджень, при проведенні яких активне лікування тривало чотири місяці, було виявлено, що 30-40% пацієнтів з хронічною депресією, у яких на початку лікувального етапу спостерігалася часткова реакція, в кінці дослідження досягли повної ремісії.

Згідно з іншими дослідженнями, довгострокова підтримуюча терапія зменшує ризик рецидиву. Тому деякі клінічні лікарі рекомендують пацієнтам з хронічною депресією продовжувати лікування від шести до дванадцяти місяців для збільшення шансів залишитися в ремісії.

Види психотерапії

Незважаючи на те, що на цю тему було опубліковано мало досліджень, більшість даних свідчить на користь виду терапії, призначеного спеціально для хронічної депресії і відомого як когнітивно-поведінкова аналітична система психотерапії (КПАСП). Крім цього, обмежена кількість даних свідчить на підтримку пристосованих варіантів когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) або ж інтерперсональної психотерапії.

КПАСП.

Даний варіант КПТ був розроблений доктором Джеймсом Мак-Калоу в Університеті Співдружності Вірджинії. В основі КПАСП лежить передумова, що пацієнти з хронічною депресією мислять, комунікують і поводяться ускладнюючим для традиційної терапії чином.

Вони схильні зосереджуватися на собі, можуть бути незговірливими, а також їм може бути важко контролювати свої емоції. Крім того, вони схильні розглядати поточні ситуації або як повтори негативних подій минулого, або як передвістя схожих ситуацій, які мають виникнути в майбутньому.

КПАСП включає в себе розкриття і оспорювання таких уявлень і типів поведінки. Наприклад, при використанні методу, відомого як ситуаційний аналіз, лікар намагається допомогти пацієнтові розібрати прикру подію на частини у вигляді послідовності подій і потім знайти певні моменти, коли результат міг би бути іншим, якби пацієнт змінив свою поведінку і реакції.

В результаті рандомізованого контрольованого дослідження 662 пацієнтів, в ході якого відбулося порівняння КПАСП, нефазодону («Serzone») і їхнього поєднання, було виявлено, що КПАСП так само ефективна, як і медикамент: у 48% пацієнтів спостерігалася реакція на обидва способи лікування, що застосовуються поодинці, а їхнє поєднання підвищило показник реакції до 73%.

В результаті дослідження за поточними даними, до якого була залучена підгрупа пацієнтів, що реагують на КПАСП і продовжують лікування ще один рік, було виявлено, що КПАСП-сесії, здійснювані щомісячно, сприяли попередженню повернення хвороби.

КПТ.

Даний вид терапії допомагає пацієнтам розглядати ситуації з більш позитивної точки зору. Однак через те що пацієнти з хронічною депресією можуть відчувати вкорінене почуття відчаю, може виникнути потреба в більшій інтенсивності методів КПТ, ніж зазвичай.

Відповідно до одного огляду, проходити терапію слід не один раз, а двічі на тиждень, і вона має бути спрямована на поведінку або ж розумові процеси, які найбільше піддаються змінам, підвищуючи для пацієнтів імовірність прогресу.

Під час терапії пацієнт з хронічною депресією може робити згубні і драматичні абстрактні заяви, наприклад: «Я сам собі є найгіршим ворогом» або «До чого я докотився!» Це може допомогти в підтриманні зосередженості пацієнта на подробицях, таких як деталі, що стосуються конкретної ситуації або проблеми.

Інтерперсональна терапія.

Метою інтерперсональної терапії в лікуванні хронічної депресії є зміна того, як пацієнт сприймає сам себе: від людини з порочним характером (подібне уявлення може сформуватися після багатьох років перебування в пригніченому настрої) до особистості з хронічним, але виліковним захворюванням.

Дана терапія також включає допомогу пацієнтові в корисному вираженні гніву, набутті впевненості в собі й прийнятті соціальних ризиків.

В ході лише декількох досліджень було оцінено використання інтерперсональної терапії для лікування хронічної депресії. Відповідні попередні дані наводять на думку, що цей вид терапії може бути корисний для деяких пацієнтів, але він вимагає часу і завзятості.

Додаткові запитання

Вчені досліджують способи поліпшення методів лікування шляхом точного регулювання медичного втручання для конкретних підгруп пацієнтів з хронічною депресією.

Деякі інтригуючі (хоча і попередні) дослідження різноманітного походження хронічної депресії припускають, що за допомогою індивідуальної історії хвороби пацієнта можна передбачити, на які види лікування пацієнт відреагує.

Є теорія, що існують два основні шляхи розвитку хронічної депресії: формування генетичної схильності через наявність розладів настрою в членів сім’ї і надмірна стресова реакція, яка бере свій початок з насильства або поганого поводження стосовно людини в ранньому дитинстві.

Ранні дослідження наводять на думку, що медикаментозне лікування є більш ефективним для пацієнтів з сімейною історією розладів настрою, в той час як КПТ може бути більш дієвою для людей, які зазнали нещастя в дитинстві.

Інші дослідження припускають, що гормони можуть впливати на те, як людина реагує на лікування хронічної депресії. В результаті дослідження, в ході якого для лікування хронічної депресії порівнювалися сертралін («Золофт») та іміпрамін («Тофраніл»), було виявлено, що жінки, у яких тривала менструація, мали більше шансів зіткнутися з погіршенням симптомів під час лікування, ніж чоловіки або жінки з менопаузою, що наводить на думку про можливий вплив гормонів і передменструальних коливань на лікування.

В ході дослідження за участю 23 чоловіків середнього віку з дистимічним розладом, який пізно почався, було виявлено, що полегшення симптомів відбулося в 54% (7 з 13) учасників, яким були зроблені ін’єкції тестостерону, і в 10% (1 з 10) тих, хто отримав ін’єкції плацебо.

Дане дослідження, так само як інші, передбачає, що хронічна депресія, яка пізно почалася, може бути пов’язана з віковими гормональними змінами.

Ще одне дослідження передбачає, що якщо пацієнтам з хронічною депресією прописувати той вид лікування, який вони побажають, то результати можуть виявитися кращими. В ході дослідження 429 пацієнтам у випадковому порядку було призначено лікування за допомогою нефазодону, КПАСП або ж їхнього поєднання, але, крім цього, дослідники заздалегідь запитали досліджуваних, якому видові лікування вони віддають перевагу.

В кінці дослідження пацієнти, які вважали за краще медикаментозне лікування, мали вдвічі більше шансів досягти ремісії в разі призначення лікарського засобу, а в тих, хто вважав за краще психотерапію, ймовірність ремісії збільшилася в шість разів у разі застосування КПАСП. В цілому близько половини пацієнтів, які отримали бажане лікування, досягли ремісії, і це наводить на думку, що один з найпростіших способів поліпшити результати – запитати у пацієнтів, якому типові лікування вони віддають перевагу.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Наразі не зрозуміло, що лежить в основі гендерного розриву стосовно цього настроєвого розладу.

Вираз «гендерний розрив» часто використовується в економіці та політиці для позначення різниці між заробітком чоловіків і жінок або ж їхньою поведінкою при голосуванні. Проте один із найкраще задокументованих гендерних розривів тягне за собою такий розлад настрою, як депресія.

Імовірність розвитку великого депресивного розладу в жінок приблизно вдвічі вища, ніж у чоловіків. Крім цього, серед них поширеніші: сезонна депресія, депресивні симптоми при біполярному розладі та дистимія (хронічна депресія).

На відміну від звичайного смутку, депресія може змусити людину почуватися так, неначе робота, навчання, стосунки та інші аспекти життя пішли під укіс або ж опинилися на паузі з невідомим терміном закінчення. Дане порушення може позбавити людину радості від занять, котрі колись приносили їй задоволення, і викликати почуття безперервної обтяженості. Також цей розлад настрою може потягти за собою фізичні симптоми, такі як утома, біль і шлунково-кишкові захворювання.

Залишається незрозумілим, чому стосовно депресії існує гендерний розрив. Деякі експерти вважають, що депресія зачіпає представників обох статей в однакових кількостях, але в жінок цей розлад має більше шансів бути діагностованим, частково через те, що з боку чоловіків менш імовірними є розмови про власні почуття та звернення за допомогою з порушеннями настрою.

Крім цього, причиною може служити той факт, що в чоловіків депресія проявляється по-різному, наприклад у вигляді зловживання психоактивними речовинами або насильницької поведінки.

Інші ж будують теорію, що, в той час як представники обох статей біологічно вразливі до розвитку в них депресії, жінки можуть бути сприйнятливішими до шкоди від стресу та інших факторів навколишнього середовища.

Теорії про гендерний розрив

Генетична вразливість, гормони і викликаний навколишнім середовищем стрес – усі ці фактори сприяють розвитку депресії як у жінок, так і в чоловіків. Учені досягли всього лише обмеженого успіху у визначенні біологічних факторів, які могли б робити жінок більш уразливими до депресії.

Гени.

Дослідження однояйцевих близнюків (з однаковими генами) наводять на думку, що спадковість може служити поясненням приблизно для 40% від усього ризику виникнення великого депресивного розладу. Певні генетичні мутації, які пов’язують із розвитком важкої депресії, трапляються тільки в жінок.

Гормони.

Гендерні відмінності щодо депресії вперше виникають у віці досягнення статевої зрілості, і, згідно з результатами досліджень, більша поширеність спостерігається серед дівчат, починаючи від одинадцяти років.

Більше того, гормональні зміни, які супроводжують менструації щомісяця, можуть викликати зміни настрою, схожі на ті, які виникають при депресії, а деякі жінки вразливі до розвитку депресії після пологів або протягом довгого переходу до менопаузи – ще два етапи в житті жінки, коли кількості гормонів піддаються бурхливим коливанням.

Учені довгий час припускали, що коливання жіночих гормонів, таких як естроген, можуть лежати в основі того, що жінки більш уразливі до депресії.

Проте в той час як у рамках багатьох досліджень було розглянуто це питання, все ж не вдалося довести, що ці коливання гормонів значно зачіпають настрій жінок у великих групах. Поточний консенсус полягає в тому, що гормональні коливання можуть привести ту чи іншу жінку в стан більшої вразливості до депресії в певні періоди життя, можливо, шляхом взаємодії з іншими факторами, такими як стрес.

Стрес.

Згідно із суспільними опитуваннями, жінка скаже про те, що в неї стрес, із більшим ступенем імовірності, ніж це зробить чоловік. Інші дослідження наводять на думку, що жінки в порівнянні з чоловіками більш схильні до пригніченості в ролі реакції на стресові події. Також у жінки більше шансів зазнати певних видів важкого стресу, наприклад сексуального насильства в дитинстві, зазіхань сексуального характеру в дорослому віці та домашнього насильства.

Травматичний досвід, особливо в ранні періоди життя, може мати довгострокову дію на мозок. Повсякденні переживання також можуть по-своєму впливати.

У порівнянні з чоловіком жінка з більшою ймовірністю буде виконувати роль доглядальниці: піклуватися про маленьких дітей, літніх батьків або ж про всіх одночасно. Цей хронічний низькорівневий стрес може призвести до депресії. Інший вид стресу – бідність.

У середньому жінки бідніші за чоловіків, що особливо стосується самотніх матерів з маленькими дітьми, адже в них спостерігається дуже високий ступінь депресії.

Інші фактори.

Деякі дослідження припускають, що жінки можуть бути більш схильні до роздумів над подіями і до тривоги. Ці психологічні особливості можуть зробити деяких жінок схильними до депресії. Такі фактори, як здоров’я та рівень активності, також можуть давати свій ефект.

Наприклад, у рамках одного інтригуючого дослідження, слабке фізичне здоров’я і брак фізичної активності були пов’язані з гендерним розривом щодо депресії, навіть після того як учені врахували інші чинники, такі як зайнятість і рівень стресу.

Фізична активність, як відомо, підвищує настрій у людей, які страждають депресією, але дане дослідження наводить на думку, що ця порада може бути особливо важливою для жінок.

Допологова і післяпологова депресія

Всі психіатричні препарати проходять через плаценту і досягають плоду, що розвивається, тому протягом вагітності жінкам потрібно розуміти, як ті або інші ліки можуть вплинути на нього. Проте будь-які можливі ризики, пов’язані з прийняттям медикаментів, потрібно зіставляти з ризиками, які можуть бути викликані відмовою від їх використання.

У деяких випадках невилікувана депресія несе в собі більше ризиків, ніж препарати, що застосовуються для лікування цього настроєвого розладу.

Американський коледж акушерства та гінекології і Американська психіатрична асоціація рекомендують клінічним лікарям для лікування легкої або помірної депресії протягом вагітності пацієнток пропонувати їм психотерапію і ретельний моніторинг, а не медикаменти.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) можуть бути використані протягом першого триместру без сильного підвищення ризику виникнення вад серця в плоду або інших значних вад розвитку. Якщо використовувати їх на наступних етапах вагітності, то вони можуть заподіяти проблеми новонародженій дитині.

Близько 10-15% породілей відчувають післяпологову депресію (протягом 3-6 місяців після пологів). Впливати може втрата сну, різкі зміни і стреси, які супроводжують материнство, а також гормональні зміни. Лікування здатне поліпшити якість життя як матері, так і дитини.

Варіанти лікування

У більшості випадків лікування депресії в жінок є таким самим, як і в чоловіків. Клінічні лікарі часто ділять лікування на три фази:

• Протягом гострої фази, яка зазвичай триває 6-12 тижнів, метою є полегшення симптомів.
• Під час фази продовження, яка може тривати ще кілька місяців, метою є максимізація поліпшень. На даному етапі клінічні лікарі можуть регулювати дозу медикаменту.
• Протягом фази стабілізації метою є запобігання рецидиву. Іноді на цьому етапі знижують дозу медикаменту або ж більшу вагу має психотерапія.

Унікальні відмінності щодо життєвого досвіду, темпераменту і біологічної складової роблять лікування складним завданням. Жоден спосіб лікування не є відповідним поголовно для всіх. Однак дослідження наводять на думку, що багатьом людям допомагає поєднання медикаментозного лікування і терапії.

Антидепресанти.

Більш ніж 10% жінок приймають антидепресанти. Незважаючи на те, що повної ремісії важко досягти, в результаті контрольованих досліджень було виявлено, що близько 65-85% людей отримують якесь полегшення від антидепресантів у порівнянні з 25-40% людей, які приймають плацебо.

Дані цього дослідження вказують на те, що антидепресанти однаково ефективні при лікуванні як жінок, так і чоловіків. Проте на одні й ті ж антидепресанти в людей спостерігаються різні реакції, тому ліки підбираються на індивідуальній основі.

Зазвичай клінічні лікарі в першу чергу рекомендують один із СІЗЗС, класу антидепресантів, що включає в себе флуоксетин («Прозак»), циталопрам («Целекса») і сертралін («Золофт»). Ці медикаменти діють на серотонінову систему, яка впливає на такі стани, як настрій, збудження, тривога, пориви та агресія.

Крім того, СІЗЗС, вочевидь, непрямо впливають на системи інших нейромедіаторів, в тому числі на ті, в яких задіяні норадреналін і дофамін.

До інших варіантів належать медикаменти, які працюють іншими способами. Бупропіон («Велбутрин») діє на такі нейромедіатори, як норадреналін і дофамін, у той час як міртазапін («Ремерон») впливає на поширення норадреналіну й серотоніну. Такі ліки, як венлафаксин («Еффексор») і дулоксетин («Сімбалта»), частково діють шляхом пригнічення зворотного захоплення одночасно і серотоніну, і норадреналіну.

Найстаріші ліки, присутні на ринку, призначаються нечасто, але вони можуть бути хорошим варіантом для деяких жінок. До них належать трициклічні антидепресанти та інгібітори моноаміноксидази (ІМАО).

Всі медикаменти мають побічні ефекти. СІЗЗС часто є перешкодою для сексуальної реакції. Жінки можуть виявити, що ці ліки послаблюють сексуальне бажання або ж ускладнюють досягнення оргазму. Більш обмежена кількість досліджень наводить на думку, що тривале використання СІЗЗС може підвищити ризик катаракти, гастроінтестинальних кровотеч, стоншування кісток та інсульту.

Трициклічні антидепресанти можуть викликати побічні ефекти, такі як сухість у роті, запор або запаморочення. ІМАО можуть викликати заспокоєння, безсоння, запаморочення і збільшення ваги.

Щоб уникнути ризику швидкого підвищення кров’яного тиску, люди, які приймають ІМАО, також повинні уникати вживання речовини, яка називається тирамін і міститься в йогурті, витриманому сирі, соліннях, пиві та червоному вині. Деякі побічні ефекти від медикаментів з часом ідуть на спад, у той час як інші можуть ослабнути тільки при зменшенні дози ліків.

Іноді варто спробувати кілька різних антидепресантів, щоб знайти той, який підходить найбільше, і дотримуватися балансу між користю і шкідливою дією.

Психотерапія.

Більшість досліджень наводять на думку, що жінки і чоловіки однаково отримують користь від психотерапії. Існують три обширні варіанти: когнітивно-поведінкова психотерапія, інтерперсональна психотерапія і психодинамічна психотерапія.

Не існує простої відповіді на питання, яка з опцій найефективніша. Безліч пацієнтів виявляє, що комплексний підхід – який спирається на елементи різних шкіл психотерапії – є для них найкращим.

Когнітивно-поведінкова психотерапія має на меті виправлення закоренілих моделей негативного мислення і поведінки. Пацієнт учиться усвідомлювати спотворені самокритичні думки, наприклад, «я завжди все псую», «люди мене не люблять» або «це моя провина». В рамках когнітивно-поведінкової психотерапії клінічний лікар працює з пацієнтом, щоб оцінити правдивість цих заяв, аби трансформувати подібні мимовільні думки і розпізнати події, які перебувають поза чиїм-небудь контролем.

Інтерперсональна психотерапія зосереджується на найважчих аспектах поточних стосунків пацієнта. За кілька місяців щотижневі сеанси допомагають пацієнту визначити способи подолання повторюваних конфліктів і попрактикуватися в них. Зазвичай дана терапія фокусується на одній з чотирьох конкретних проблем: печаль через недавню втрату, конфлікти стосовно ролей і соціальних очікувань, ефект від значної зміни в житті (наприклад, розлучення або нової роботи) і соціальна ізоляція.

Психодинамічна психотерапія зосереджується на тому, як життєві події, бажання, попередні й поточні стосунки впливають на почуття і рішення пацієнта. В рамках даного виду психотерапії терапевт допомагає пацієнтові визначати неусвідомлені способи захисту від хворобливих думок та емоцій.

Наприклад, людина, що має владного батька, може несвідомо вважати трудністю прийняття ризику і розвиток близьких стосунків через побоювання, що будь-які інтимні стосунки потягнуть за собою наявність деспотичного партнера. Оскільки пацієнти можуть усвідомити дані моделі, потім їм може бути легше долати подібні перешкоди.

У той час як тривалість психодинамічної психотерапії може не мати заздалегідь передбачених обмежень, її варіація, яку називають короткочасною динамічною психотерапією, обмежена певною кількістю часу (зазвичай 12-20 тижнів). При використанні даного методу конкретна емоційна проблема розглядається під тим же кутом, що і в разі застосування психодинамічної психотерапії.

Групова, сімейна або парна психотерапія також може бути частиною плану лікування депресії. Групова психотерапія спирається на підтримку, яку породжують люди в групі, і в разі її застосування використовується динаміка серед пацієнтів і допомога керівника для вивчення загальних проблем.

Сімейний і парний типи психотерапії також заглиблюються у взаємодію людей. Подібно до групової психотерапії метою тут є визначення руйнівних моделей – таких як ставлення до того чи іншого члена сім’ї як до козла відпущення або надання чоловіку або дружині можливості зловживання алкоголем – і заміна їх більш здоровими зразками.

За допомогою даних видів терапії можна виявити приховані проблеми і налагодити канали комунікації. Сімейна психотерапія є особливо корисною, коли людина бореться з емоціями, що поширюються на її сім’ю.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч

Чому ці стани часто виникають разом і як у такому випадку їх лікувати?

Кожна людина в певний момент відчуває біль, але в людей з депресією або тривогою біль може стати особливо інтенсивним і важковиліковним. Наприклад, ті, хто страждає депресією, схильні відчувати біль сильніше і довше, ніж інші люди.

Частковий збіг тривоги, депресії та болю є особливо очевидним при хронічних і деколи інвалідизуючих больових синдромах, таких як фіброміалгія, синдром подразненого кишечника, поперековий біль, головні болі й невралгія.

Наприклад, близько ⅔ пацієнтів із синдромом подразненого кишечника, направлених на післялікарняне спостереження, мають симптоми психічного розладу, найчастіше – тривоги. Приблизно 65% пацієнтів, які звертаються за допомогою з депресією, також повідомляють щонайменше про один вид симптомів болю.

Психічні розлади сприяють не тільки больовій інтенсивності, але й підвищенню ризику інвалідності.

Колись учені вважали, що взаємовідношення болю, тривоги й депресії здебільшого виникає в результаті психологічних, а не біологічних факторів. Хронічний біль наводить смуток і так само, як великий депресивний розлад, може викликати фізичний біль.

Але оскільки дослідники отримали більше відомостей про те, як працює мозок і як нервова система взаємодіє з іншими частинами тіла, вони виявили, що біль ділить деякі біологічні механізми з тривогою та депресією.

Схожість анатомії цих порушень сприяє такій взаємодії. Соматосенсорна кора (частина мозку, що інтерпретує відчуття, такі як дотик) взаємодіє з мигдалеподібним тілом, гіпоталамусом і передньою частиною поясної звивини (ділянками, які регулюють емоції та стресові реакції), щоб генерувати психічне й фізичне відчуття болю. Ці ж ділянки сприяють тривозі та депресії.

Крім цього, два нейромедіатори – серотонін і норадреналін – сприяють болю, сигналізуючи в мозку й нервовій системі. Вони також задіяні при тривозі та депресії.

Лікування важке, коли біль частково збігається з тривогою та депресією. Зосередження на болі може приховати інформованість клінічного лікаря та пацієнта про те, що психічний розлад також присутній.

Навіть коли обидві проблеми правильно діагностовано, вони можуть бути важковиліковні. В результаті проведеного огляду було виявлено безліч варіантів лікування, доступних при болі, що виник у поєднанні з тривогою та депресією.

Ключові пункти:

• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є не тільки визнаним методом лікування тривоги та депресії, але й найбільш вивченим методом психотерапії для лікування болю.
• Вправи для релаксації, гіпноз і фізична активність також можуть бути корисні.
• Деякі антидепресанти або протисудомні засоби можуть полегшити біль при лікуванні психічного розладу, однак потрібно усвідомлювати потенційну взаємодію медикаментів.

Двофункціональна психотерапія

Різні види психотерапії можуть бути застосовані самостійно для лікування болю в пацієнтів з депресією чи тривогою або в ролі доповнення до медикаментозного лікування.

Когнітивно-поведінкова терапія.

Біль деморалізує, а також ранить. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є не тільки визнаним методом лікування тривоги та депресії, але й найбільш вивченим видом психотерапії для лікування болю. КПТ ґрунтується на передумові, що думки, почуття та відчуття пов’язані між собою.

Терапевти застосовують КПТ, аби допомогти пацієнтам розвинути в собі навички боротьби зі стресом, для того щоб справлятися з болем, а не залишатися його жертвами. Наприклад, пацієнти можуть спробувати взяти участь у заняттях, щоб поліпшити життєдіяльність і відвернути себе від зосередження на болі.

Вправи для релаксації.

Різні методи можуть допомогти розслабитися та знизити стресову реакцію, схильну посилювати біль разом із симптомами тривоги й депресії. Ці методи включають у себе прогресуючу м’язову релаксацію, йогу й медитацію усвідомленості.

Гіпноз.

Під час такої терапії клінічний лікар допомагає пацієнтові досягти стану, схожого на транс, і після цього робить оптимістичні припущення, наприклад, що біль стане легшим. Деякі пацієнти також можуть навчитися самогіпнозу.

В ході одного дослідження 204 пацієнти із синдромом подразненого кишечника отримали прохання заповнити анкету для самооцінки до, відразу після і до шести років після гіпнотичних вправ. Як було виявлено, 71% учасників повідомили про те, що за допомогою цього методу було полегшено шлунково-кишковий розлад і знижено ступінь депресії та тривоги.

Фізична активність.

Було проведено величезну кількість досліджень, які довели, що регулярна фізична активність підвищує настрій і полегшує тривогу, але досліджень, які б свідчили про її вплив на біль, менше.

Організація «Кокран» зробила огляд 34 досліджень, у яких порівнювалося застосування фізичної активності з різними контрольними умовами при лікуванні фіброміалгії.

Оглядачі дійшли висновку, що аеробні вправи, виконувані при інтенсивності, яка рекомендується для підтримання хорошого стану серця й дихальної системи, покращують загальне здоров’я та фізичні функції в пацієнтів з фіброміалгією і можуть полегшувати біль.

Більш обмежена кількість даних наводить на думку, що фізичні вправи, призначені для формування м’язової сили, такі як підняття важких предметів, можуть знижувати біль, а також покращувати загальну життєдіяльність і настрій.

Уникнення взаємодії медикаментів

Багато психотропних препаратів і знеболювальних засобів засвоюються завдяки ферменту під назвою цитохром Р450 у печінці, створюючи можливість шкідливої взаємодії медикаментів. Далі наведено кілька широко розповсюджених прикладів.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)

Корисні як при тривалому, так і при короткостроковому болі. Вони полегшують біль і знижують рівень запалення. Проте як НПЗП, так і СІЗЗС окремо підвищують загрозу гастроінтестинальної кровотечі, якщо використовувати їх на постійній основі, тому поєднання цих медикаментів може тільки погіршити такий ризик.

Тривале використання нестероїдних протизапальних засобів може викликати ниркову недостатність у людей, у яких функція нирок уже знижена. Зрештою, одночасне застосування НПЗП та літію може призвести до токсичної концентрації літію в кровотоці.

Парацетамол

Знижує біль і не підвищує ризику кровотечі тією мірою, що НПЗП. Однак парацетамол засвоюється через печінку за допомогою ферментів, які взаємодіють із багатьма СІЗЗС та іншими психотропними препаратами.

Варто спостерігати за функціонуванням печінки в будь-якого пацієнта, який довго приймає парацетамол і одночасно застосовує психотропний засіб. Пацієнтам з ушкодженням печінки через гепатит C чи алкогольну залежність також варто використовувати парацетамол з обережністю або взагалі уникати його застосування.

Лідокаїн

Іноді використовується для лікування невралгії. Однак цей медикамент, як і трициклічні антидепресанти, впливає на серцевий ритм, тому його потрібно застосовувати з обережністю.

Опіоїди

Застосовуються для лікування болю: від помірного до сильного. Клінічним лікарям і пацієнтам слід пам’ятати звичайні застереження, такі як ризик розвитку залежності. Крім того, вони повинні бути інформовані про декілька потенційних взаємодій.

Наприклад, опіоїд під назвою трамадол («Ультрам») може взаємодіяти із СІЗЗС, тим самим підвищуючи ризик приступу в пацієнтів, які приймають одночасно обидва види медикаментів.

Опіоїди також можуть взаємодіяти з бензодіазепінами, викликаючи утруднення дихання. Пацієнту, який приймає бензодіазепін, слід почати вживати опіоїд у малій кількості, а потім потроху титрувати його дозу.

Кодеїн і гідрокодон можуть бути менш ефективні, якщо їх вживати разом із психотропними препаратами, котрі потребують того ж печінкового ферменту. До них належать пароксетин («Паксил»), бупропіон («Велбутрин») і дулоксетин («Сімбалта»).

Двофункціональні препарати

Деякі психіатричні препарати також діють як болезаспокійливі лікарські засоби, таким чином полегшуючи дві проблеми одночасно. Тільки слід пам’ятати, що фармацевтичні компанії мають фінансовий інтерес у просуванні якомога більшої кількості застосувань своєї продукції. Отже, буде розумно перевіряти, чи існують дані, що свідчать на користь прийняття ліків не за прямим призначенням, тобто без схвалення Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів.

Інші пацієнти можуть віддати перевагу прийняттю одного медикаменту від психічного розладу і одного від болю. В такому разі важливо уникати взаємодій препаратів, які здатні посилити побічні ефекти або знизити ефективність ліків.

Антидепресанти.

Безліч антидепресантів прописують як для полегшення тривоги, так і для лікування депресії. Деякі з них також допомагають у полегшенні невралгії (існують менш переконливі свідчення того, що вони можуть лікувати інші види болю, наприклад болі в спині, які зазвичай беруть початок у м’язах, а не в нервах).

Дослідження найпереконливіше свідчать на користь застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСіН) або трициклічних антидепресантів (ТЦА) в ролі двофункціональних медикаментів, здатних лікувати як психічні розлади, так і біль.

Отримано більш неоднозначні дані щодо того, чи можуть селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) полегшувати біль.

Наприклад, СІЗЗСіН дулоксетин («Сімбалта») також може використовуватися для лікування болю, викликаного діабетичною нейропатією чи фіброміалгією. Венлафаксин («Еффексор») також використовується для лікування невралгії, фіброміалгії та головних болів. Таким же чином міртазапін («Ремерон») може допомогти в запобіганні хронічних головних болів напруженого типу.

В ході одного рандомізованого контрольованого дослідження було виявлено, що бупропіон («Велбутрин»), який впливає на дофамін і норадреналін, допомагає в полегшенні хронічної невралгії, але не хронічного поперекового болю, який не пов’язаний з пошкодженням нервів.

Така опція може підійти пацієнтам із невралгією та депресією. Однак потрібно усвідомлювати, що в деяких пацієнтів бупропіон може підвищити тривогу і посприяти безсонню.

ТЦА амітриптилін («Елавіл»), нортриптилін («Авентил», «Памелор») і дезипрамін («Норпрамін») прописуються для лікування невралгії (наприклад, діабетичної нейропатії) і хронічних головних болів. При використанні в ролі засобів від болю ТЦА зазвичай прописуються в нижчих дозах, ніж при лікуванні депресії.

Всі медикаменти можуть мати небажану дію. Наприклад, СІЗЗС можуть підвищити ризик гастроінтестинальної кровотечі. ТЦА можуть викликати запаморочення, запор, затуманення зору й проблеми із сечовипусканням.

Їхнім найсерйознішим побічним ефектом є надто відмінний від норми серцевий ритм, тому ці препарати можуть не підходити людям із хворобами серця. Передозування може фатально порушити серцевий ритм, отже, цю загрозу необхідно ретельно зіставити з потенційною користю для пацієнтів, схильних до підвищеного ризику спроби суїциду.

Нормотиміки.

Протисудомні засоби також іноді використовуються для стабілізації настрою. Ці медикаменти діють шляхом стримування відмінної від норми електричної активності та надмірної реактивності в мозку, які сприяють приступам. Через те що хронічний біль почасти тягне за собою надчутливість нервів, деякі з цих медикаментів можуть забезпечити полегшення.

Наприклад, прегабалін («Лірика») – ліки від діабетичної нейропатії, постгерпетичної невралгії та фіброміалгії, схвалені Управлінням із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів. Крім того, дослідження наводять на думку, що цей препарат може лікувати генералізований тривожний розлад.

Поєднання психотерапії і медикаментів

Пацієнти, які страждають тривогою або депресією, іноді виявляють, що поєднання психотерапії з медикаментами пропонує найповніше полегшення. Одне рандомізоване контрольоване дослідження під назвою «Stepped Care for Affective Disorders and Musculoskeletal Pain» («Поетапне лікування афективних розладів і м’язово-скелетного болю») наводить на думку, що комбінований підхід також може допомогти людям, що страждають болем на додачу до психічного розладу.

У дослідженні взяли участь 250 пацієнтів із хронічним болем у поперековій ділянці спини, стегні або коліні. Також в учасників спостерігалася, як мінімум, помірна депресія, за остаточною оцінкою, отриманою за допомогою стандартного клінічного інструмента.

Одній групі було призначено 12 тижнів лікування антидепресантами, після чого протягом знову-таки 12 тижнів потрібно було застосовувати метод самоуправління при болі, заснований на принципах КПТ.

Групі хворих, що проходили так зване «звичайне лікування» і виконували роль контрольних пацієнтів, дослідники повідомили про наявність у них депресії і порекомендували звернутися за порадою або ж лікуванням.

Результати вважалися значущими, коли учасники інформували щонайменше про 50-відсоткове зниження важкості депресії і, як мінімум, про 30-відсоткове зниження болю. На позначці 12 місяців як депресія, так і біль були значно полегшені в 32 зі 123 (приблизно 1 із 4) пацієнтів, які застосовували метод самоуправління, порівняно з 10 зі 127 (близько 1 з 12) пацієнтів, що проходили «звичайне лікування».

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч