Жінки і депресія

Наразі не зрозуміло, що лежить в основі гендерного розриву стосовно цього настроєвого розладу.

Вираз «гендерний розрив» часто використовується в економіці та політиці для позначення різниці між заробітком чоловіків і жінок або ж їхньою поведінкою при голосуванні. Проте один із найкраще задокументованих гендерних розривів тягне за собою такий розлад настрою, як депресія.

Імовірність розвитку великого депресивного розладу в жінок приблизно вдвічі вища, ніж у чоловіків. Крім цього, серед них поширеніші: сезонна депресія, депресивні симптоми при біполярному розладі та дистимія (хронічна депресія).

На відміну від звичайного смутку, депресія може змусити людину почуватися так, неначе робота, навчання, стосунки та інші аспекти життя пішли під укіс або ж опинилися на паузі з невідомим терміном закінчення. Дане порушення може позбавити людину радості від занять, котрі колись приносили їй задоволення, і викликати почуття безперервної обтяженості. Також цей розлад настрою може потягти за собою фізичні симптоми, такі як утома, біль і шлунково-кишкові захворювання.

Залишається незрозумілим, чому стосовно депресії існує гендерний розрив. Деякі експерти вважають, що депресія зачіпає представників обох статей в однакових кількостях, але в жінок цей розлад має більше шансів бути діагностованим, частково через те, що з боку чоловіків менш імовірними є розмови про власні почуття та звернення за допомогою з порушеннями настрою.

Крім цього, причиною може служити той факт, що в чоловіків депресія проявляється по-різному, наприклад у вигляді зловживання психоактивними речовинами або насильницької поведінки.

Інші ж будують теорію, що, в той час як представники обох статей біологічно вразливі до розвитку в них депресії, жінки можуть бути сприйнятливішими до шкоди від стресу та інших факторів навколишнього середовища.

Теорії про гендерний розрив

Генетична вразливість, гормони і викликаний навколишнім середовищем стрес – усі ці фактори сприяють розвитку депресії як у жінок, так і в чоловіків. Учені досягли всього лише обмеженого успіху у визначенні біологічних факторів, які могли б робити жінок більш уразливими до депресії.

Гени.

Дослідження однояйцевих близнюків (з однаковими генами) наводять на думку, що спадковість може служити поясненням приблизно для 40% від усього ризику виникнення великого депресивного розладу. Певні генетичні мутації, які пов’язують із розвитком важкої депресії, трапляються тільки в жінок.

Гормони.

Гендерні відмінності щодо депресії вперше виникають у віці досягнення статевої зрілості, і, згідно з результатами досліджень, більша поширеність спостерігається серед дівчат, починаючи від одинадцяти років.

Більше того, гормональні зміни, які супроводжують менструації щомісяця, можуть викликати зміни настрою, схожі на ті, які виникають при депресії, а деякі жінки вразливі до розвитку депресії після пологів або протягом довгого переходу до менопаузи – ще два етапи в житті жінки, коли кількості гормонів піддаються бурхливим коливанням.

Учені довгий час припускали, що коливання жіночих гормонів, таких як естроген, можуть лежати в основі того, що жінки більш уразливі до депресії.

Проте в той час як у рамках багатьох досліджень було розглянуто це питання, все ж не вдалося довести, що ці коливання гормонів значно зачіпають настрій жінок у великих групах. Поточний консенсус полягає в тому, що гормональні коливання можуть привести ту чи іншу жінку в стан більшої вразливості до депресії в певні періоди життя, можливо, шляхом взаємодії з іншими факторами, такими як стрес.

Стрес.

Згідно із суспільними опитуваннями, жінка скаже про те, що в неї стрес, із більшим ступенем імовірності, ніж це зробить чоловік. Інші дослідження наводять на думку, що жінки в порівнянні з чоловіками більш схильні до пригніченості в ролі реакції на стресові події. Також у жінки більше шансів зазнати певних видів важкого стресу, наприклад сексуального насильства в дитинстві, зазіхань сексуального характеру в дорослому віці та домашнього насильства.

Травматичний досвід, особливо в ранні періоди життя, може мати довгострокову дію на мозок. Повсякденні переживання також можуть по-своєму впливати.

У порівнянні з чоловіком жінка з більшою ймовірністю буде виконувати роль доглядальниці: піклуватися про маленьких дітей, літніх батьків або ж про всіх одночасно. Цей хронічний низькорівневий стрес може призвести до депресії. Інший вид стресу – бідність.

У середньому жінки бідніші за чоловіків, що особливо стосується самотніх матерів з маленькими дітьми, адже в них спостерігається дуже високий ступінь депресії.

Інші фактори.

Деякі дослідження припускають, що жінки можуть бути більш схильні до роздумів над подіями і до тривоги. Ці психологічні особливості можуть зробити деяких жінок схильними до депресії. Такі фактори, як здоров’я та рівень активності, також можуть давати свій ефект.

Наприклад, у рамках одного інтригуючого дослідження, слабке фізичне здоров’я і брак фізичної активності були пов’язані з гендерним розривом щодо депресії, навіть після того як учені врахували інші чинники, такі як зайнятість і рівень стресу.

Фізична активність, як відомо, підвищує настрій у людей, які страждають депресією, але дане дослідження наводить на думку, що ця порада може бути особливо важливою для жінок.

Допологова і післяпологова депресія

Всі психіатричні препарати проходять через плаценту і досягають плоду, що розвивається, тому протягом вагітності жінкам потрібно розуміти, як ті або інші ліки можуть вплинути на нього. Проте будь-які можливі ризики, пов’язані з прийняттям медикаментів, потрібно зіставляти з ризиками, які можуть бути викликані відмовою від їх використання.

У деяких випадках невилікувана депресія несе в собі більше ризиків, ніж препарати, що застосовуються для лікування цього настроєвого розладу.

Американський коледж акушерства та гінекології і Американська психіатрична асоціація рекомендують клінічним лікарям для лікування легкої або помірної депресії протягом вагітності пацієнток пропонувати їм психотерапію і ретельний моніторинг, а не медикаменти.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) можуть бути використані протягом першого триместру без сильного підвищення ризику виникнення вад серця в плоду або інших значних вад розвитку. Якщо використовувати їх на наступних етапах вагітності, то вони можуть заподіяти проблеми новонародженій дитині.

Близько 10-15% породілей відчувають післяпологову депресію (протягом 3-6 місяців після пологів). Впливати може втрата сну, різкі зміни і стреси, які супроводжують материнство, а також гормональні зміни. Лікування здатне поліпшити якість життя як матері, так і дитини.

Варіанти лікування

У більшості випадків лікування депресії в жінок є таким самим, як і в чоловіків. Клінічні лікарі часто ділять лікування на три фази:

  • Протягом гострої фази, яка зазвичай триває 6-12 тижнів, метою є полегшення симптомів.
  • Під час фази продовження, яка може тривати ще кілька місяців, метою є максимізація поліпшень. На даному етапі клінічні лікарі можуть регулювати дозу медикаменту.
  • Протягом фази стабілізації метою є запобігання рецидиву. Іноді на цьому етапі знижують дозу медикаменту або ж більшу вагу має психотерапія.

Унікальні відмінності щодо життєвого досвіду, темпераменту і біологічної складової роблять лікування складним завданням. Жоден спосіб лікування не є відповідним поголовно для всіх. Однак дослідження наводять на думку, що багатьом людям допомагає поєднання медикаментозного лікування і терапії.

Антидепресанти.

Більш ніж 10% жінок приймають антидепресанти. Незважаючи на те, що повної ремісії важко досягти, в результаті контрольованих досліджень було виявлено, що близько 65-85% людей отримують якесь полегшення від антидепресантів у порівнянні з 25-40% людей, які приймають плацебо.

Дані цього дослідження вказують на те, що антидепресанти однаково ефективні при лікуванні як жінок, так і чоловіків. Проте на одні й ті ж антидепресанти в людей спостерігаються різні реакції, тому ліки підбираються на індивідуальній основі.

Зазвичай клінічні лікарі в першу чергу рекомендують один із СІЗЗС, класу антидепресантів, що включає в себе флуоксетин («Прозак»), циталопрам («Целекса») і сертралін («Золофт»). Ці медикаменти діють на серотонінову систему, яка впливає на такі стани, як настрій, збудження, тривога, пориви та агресія.

Крім того, СІЗЗС, вочевидь, непрямо впливають на системи інших нейромедіаторів, в тому числі на ті, в яких задіяні норадреналін і дофамін.

До інших варіантів належать медикаменти, які працюють іншими способами. Бупропіон («Велбутрин») діє на такі нейромедіатори, як норадреналін і дофамін, у той час як міртазапін («Ремерон») впливає на поширення норадреналіну й серотоніну. Такі ліки, як венлафаксин («Еффексор») і дулоксетин («Сімбалта»), частково діють шляхом пригнічення зворотного захоплення одночасно і серотоніну, і норадреналіну.

Найстаріші ліки, присутні на ринку, призначаються нечасто, але вони можуть бути хорошим варіантом для деяких жінок. До них належать трициклічні антидепресанти та інгібітори моноаміноксидази (ІМАО).

Всі медикаменти мають побічні ефекти. СІЗЗС часто є перешкодою для сексуальної реакції. Жінки можуть виявити, що ці ліки послаблюють сексуальне бажання або ж ускладнюють досягнення оргазму. Більш обмежена кількість досліджень наводить на думку, що тривале використання СІЗЗС може підвищити ризик катаракти, гастроінтестинальних кровотеч, стоншування кісток та інсульту.

Трициклічні антидепресанти можуть викликати побічні ефекти, такі як сухість у роті, запор або запаморочення. ІМАО можуть викликати заспокоєння, безсоння, запаморочення і збільшення ваги.

Щоб уникнути ризику швидкого підвищення кров’яного тиску, люди, які приймають ІМАО, також повинні уникати вживання речовини, яка називається тирамін і міститься в йогурті, витриманому сирі, соліннях, пиві та червоному вині. Деякі побічні ефекти від медикаментів з часом ідуть на спад, у той час як інші можуть ослабнути тільки при зменшенні дози ліків.

Іноді варто спробувати кілька різних антидепресантів, щоб знайти той, який підходить найбільше, і дотримуватися балансу між користю і шкідливою дією.

Психотерапія.

Більшість досліджень наводять на думку, що жінки і чоловіки однаково отримують користь від психотерапії. Існують три обширні варіанти: когнітивно-поведінкова психотерапія, інтерперсональна психотерапія і психодинамічна психотерапія.

Не існує простої відповіді на питання, яка з опцій найефективніша. Безліч пацієнтів виявляє, що комплексний підхід – який спирається на елементи різних шкіл психотерапії – є для них найкращим.

Когнітивно-поведінкова психотерапія має на меті виправлення закоренілих моделей негативного мислення і поведінки. Пацієнт учиться усвідомлювати спотворені самокритичні думки, наприклад, «я завжди все псую», «люди мене не люблять» або «це моя провина». В рамках когнітивно-поведінкової психотерапії клінічний лікар працює з пацієнтом, щоб оцінити правдивість цих заяв, аби трансформувати подібні мимовільні думки і розпізнати події, які перебувають поза чиїм-небудь контролем.

Інтерперсональна психотерапія зосереджується на найважчих аспектах поточних стосунків пацієнта. За кілька місяців щотижневі сеанси допомагають пацієнту визначити способи подолання повторюваних конфліктів і попрактикуватися в них. Зазвичай дана терапія фокусується на одній з чотирьох конкретних проблем: печаль через недавню втрату, конфлікти стосовно ролей і соціальних очікувань, ефект від значної зміни в житті (наприклад, розлучення або нової роботи) і соціальна ізоляція.

Психодинамічна психотерапія зосереджується на тому, як життєві події, бажання, попередні й поточні стосунки впливають на почуття і рішення пацієнта. В рамках даного виду психотерапії терапевт допомагає пацієнтові визначати неусвідомлені способи захисту від хворобливих думок та емоцій.

Наприклад, людина, що має владного батька, може несвідомо вважати трудністю прийняття ризику і розвиток близьких стосунків через побоювання, що будь-які інтимні стосунки потягнуть за собою наявність деспотичного партнера. Оскільки пацієнти можуть усвідомити дані моделі, потім їм може бути легше долати подібні перешкоди.

У той час як тривалість психодинамічної психотерапії може не мати заздалегідь передбачених обмежень, її варіація, яку називають короткочасною динамічною психотерапією, обмежена певною кількістю часу (зазвичай 12-20 тижнів). При використанні даного методу конкретна емоційна проблема розглядається під тим же кутом, що і в разі застосування психодинамічної психотерапії.

Групова, сімейна або парна психотерапія також може бути частиною плану лікування депресії. Групова психотерапія спирається на підтримку, яку породжують люди в групі, і в разі її застосування використовується динаміка серед пацієнтів і допомога керівника для вивчення загальних проблем.

Сімейний і парний типи психотерапії також заглиблюються у взаємодію людей. Подібно до групової психотерапії метою тут є визначення руйнівних моделей – таких як ставлення до того чи іншого члена сім’ї як до козла відпущення або надання чоловіку або дружині можливості зловживання алкоголем – і заміна їх більш здоровими зразками.

За допомогою даних видів терапії можна виявити приховані проблеми і налагодити канали комунікації. Сімейна психотерапія є особливо корисною, коли людина бореться з емоціями, що поширюються на її сім’ю.

Джерело: Health.Harvard.Edu

Переклад: Тарас Зварыч