Горе дітей

Діти переживають втрату відповідно з рівнем свого розвитку. 

Виділяють декілька фаз проходження процесу втрати:

  • протест;
  • дезорганізація;
  • реорганізація;

Вікові особливості переживання горя дітей.

Смерть не є чимось вічним.

Діти до 2-х років – в голові немає постійного об’єкта, смерть не може бути зрозуміла, однак помічається відсутність батьків або значущого дорослого.

Діти 2-3 років – типовий вираз горя, це піти шукати батьків (рідних, значимих дорослих). Діти потребують надійне, стабільне оточення, що підтримує режим харчування та сну.

Діти 3-5 років – розуміння смерті в цьому віці все ще обмежене, періоди печалі обмежені.

Прояви:

  • переміна в поведінці (роздратованість, крикливість);
  • різкі перепади настрою;
  • розлади травлення;
  • страх темряви;
  • страх самотності;

Діти до 5 років не розуміють, що смерть незворотна. Вони думають, що можна все поправити. Не кажіть дитині “пішов”, бо дитина буде біля дверей чекати повернення. Вони можуть бути гіперактивними або депресивними, регрес, агресія, перепади настрою, проблеми з їжею, ходити хвостиком за близьким, щоб з ним нічого не трапилось – це нормально. 

Пам’ятаєте, як в мультику мамонтьонок шукав маму, а коли знайшов – тихенько тримав її за хвостик, щоб вона більше не загубилась. 

Максимально на їх рівні пояснюйте чому помер близький, чому тіло перестало функціонувати, максимально корректно. Запитуйте які є питання, говоріть із ними, не мовчіть. Тілесний контакт дуже важливий, грайте в ігри, переключайте.

Вікові особливості переживання горя – не сприймається універсальність смерті.

Діти віком 5-6 рокі – смерть представляється у вигляді страшного монстра, який приходить і забирає людей із собою. Смерть сприймається як зовнішнє втручання. Все ще залишається складність в розумінні реальності смерті.

Смерть незворотна, але я і мама будемо жити вічно, я і моя мама ніколи не помремо.Часто виникає страх, “я теж помру” – потрібно казати, що ви зробите усе, щоб захистити дитину.

Зміна в їжі, агресія, істерики, кошмарні сни. Потрібно говорити з ними про смерть, пояснювати чому, більше говорити про нормалізацію емоцій, що немає правильних і неправильних відчуттів. “Я є, я потурбуюсь про тебе, все що з тобою відбувається є нормальним, хочеш плакати – плач!”

Діти 10-12 років – виникає більш розширене поняття смерті, як неминучого біологічного процесу. Діти цього віку можуть намагатись перейняти на себе роль матері або батька.

Друзі набувають більшого авторитету. Дайте їм таку можливість, вони потребують говорити на їх мові. Пояснюйте стільки разів, скільки треба. Вони хочуть бути головними, але треба давати відчуття, що вони все ж іще діти, але підключати до допомоги. Давати зрозуміти, що ви дорослий, а він(вона) іще дитина.

Підлітковий вік – мислення підлітка схоже на мислення дорослої людини. Підлітки часто шукають допомоги поза домом, можуть поводити себе невластивим образом. Підліткам потрібно виражати те, що вони думають і відчувають. Важливо допомагати приймати рішення, що фокусуються на їх потребах. 

Образа, злість – “ти мене залишив тоді, коли ти мені був так потрібен”. 

Агресивні – батьки не авторитет, але все одно важливі. 

Говоріть із ними, давайте можливість виражати емоції.

Смерть змінює сімейну систему. 

Характер смерті також впливає на світосприйняття підлітка:

  • смерть, це досвід, що змінює життя. Смерть перевертає життя з ніг на голову. Тут дуже важливі тип відносин з померлим близьким та причини смерті. Горе поглиблює вікові проблеми. Горе має позитивні та негативні довгострокові наслідки, часто це впливає на дорослішання та переоцінку цінностей в кращу сторону.
  • смерть вирізняє підлітка від однолітків. Вони відчувають себе самотніми (як печатка на лобі). Підліток хоче, щоб до нього відносились так як раніше (наприклад приходить в школу, а там або ігнор, або жалість, і це відчувається як не щирість, обман, щось дивне). Досвід втрати починає впливати на дружбу, бо відбуваєть перегляд системи цінностей.
  • смерть змінює сімейну систему, в які відбувається втрата рівноваги, тривога і боротьба за підтримку один одного. Втрата впливає на здатність батьків підтримувати своїх дітей. Діти намагаються знайти новий баланс у житті. Шукають “мову”, щоб виразити себе, і це не завжди слова, це може бути творчість, символи.

Як повідомити дитині про смерть близьких?

Важливо перебувати в ресурсі, мати сили для того, щоб не згоріти самим. Важливо сказати якомога раніше, щоб дитина це почула від вас, а не деінде від інших, чужих людей. Бо ви надасте їй підтримку і захист одразу. А чужа людина ні, в дитини не буде ресурсу справитися.

Повідомляйте в безпечному просторі, вкрийте дитину, візьміть іграшку. Говоріть в слушний момент, коли перебуває в періоді тищі. Якщо є домашній улюбленець, візьміть і його з собою.

В дитини в цей момент має бути можливість переключитись на гру, бажано з руханкою. Це особливо важливо для емоційної розрядки. Коли скажете про болісне – переключайте на історії, як наприклад “чудив” близький в якійсь смішній ситуації. Це потрібно для того, щоб дитина відчуваючи біль, змогла відчути і опору, адаптуватись, відчути безпеку, справилась в адаптивний спосіб.

Коли говорите – дивиться в очі. Опустіться на коліна, на рівень дитини. Говоріть тими словами, які дитина розуміє.

Не можна казати слова типу “пішов”, “заснув вічним сном”, “поїхав”. Ці слова замінники не дають розуміння того, що відбувається. Дитина буде перепитувати- ”куди пішов?, коли повернеться?”, чекати біля вікна чи дверей. Такими словами ми даємо надію, що все можна виправити, що може бути по іншому. 

Тому говоримо правду. І говоримо слова “помер”, “загинув”, як би боляче нам не було. 

Не програмуйте в дитини страх засинати, бо фрази “заснув вічним сном” в маленьких дітей програмують думки, що спати це небезпечно, звідти можна не повернутись, не прокинутись.

Дитині важливо почути в цей момент, що ви є і ви про неї потурбуєтесь, ви поряд завжди. 

Не давайте всю інформацію одразу, діліть на “дози”, дайте дитині час на пертравити, дайте погратись, посміятись, побігати, переключитись. 

Якщо у вас декілька дітей, то головний меседж ви говорите всім їм одразу. Але потім, говорите з кожним окремо, бо вони всі різні, різного віку і сприймати це все будуть по різному. Пам’ятаємо, що кожний член родини в сімейній системі буде реагувати на одну і ту саму подію по різному.

Діти часто будуть задавити різні питання, багато питань. Але часто вони це роблять не прямо, а не свідомо, своєю поведінкою та вчинками.

“Хто буду тепер про мене піклуватися?” – часто словами, а інколи через агресію, перевіряючи таким чином вас на міцність, тестуючи таким чином ваше відношення, чи будеш ти мене любити таким, як будеш піклуватися.

“Що буде після смерті?”.

“Хто допоможе з домашкою?”

“Їй(йому ) було боляче?” – старайтесь говорити “ні”, скажіть так, навіть якщо це не правда!

“А я теж помру?”.

“Мені завжди буде сумно?”.

“А близький тепер живе на кладовищі?”. 

“Чому люди помирають?”.

“Мені вже так набридло сумувати, можна я вже буду радіти?”

Діти грають в ігри про смерть. Наприклад, один лягає, закриває оченята, а всі інші діти стоять навколо і мовчать – це нормальні ігри в такому стані для маленьких дітей. А потім він відкриває очки, встає і вони міняються. Пам’ятаєте, для них смерть не є чимось не зворотнім. Дитина думає, що людину можна розбудити, пофіксити, можна піти шукати і знайти, бо загубилась. Це все нормальні реакції для маленьких.

Зараз, в часи війни, часто стається так, що ми не можемо поховати наших близьких вчасно та нормально. Тож ви можете придумати певний ритуал прощання, якшо дитина і ви того потребуєте. Для дитини це може бути казка, поставити свічку, відпустити кораблик по річці, чи лист на повітряній кульці. Запитайте в дитини, щоб вона хотіла. Скажіть, якби ви були поруч, ви б зробили оце і оце…, а ще ми б хотіли зробити оце…

Тоді коли ви зробите ритуал, ви дасте можливість запуститися процесу прийняття реальності і нормальної роботи горя. Інакше дуже важко проживаються тяжкі емоції та процес горя може стопоритися і йти дуже тяжко. 

Формуйте цінність життя у дітей. Ця цінність формується саме у сім’ї. Говоріть про цінність життя та смерть удома. Особливо це стосується підлітків.

Бережіть себе та близьких!