Як пережити горе в сім'ї?

Реакція людей на втрату є дуже різною і наслідки на психічне здоров’я також різні від відсутності негативних наслідків до дуже важких наслідків. Часто можна почути таку фразу, що «Сім’я це моя підтримка. Сім’яце 7 я». Один за всіх та всі за одного. Та чи дійсно це так?

У наших близьких є свій досвід переживання втрати і досвід підтримки , яку він(вона) приніс зі своєї батьківської сім’ї. Ми ще досі тягнемо шлейф з багатостраждального радянського минулого, коли не можна було говорити про втрату, не можна плакати, не можна проявляти емоції, треба бути сильним(сильною), інакше буде сильне соціальне засудження, потрібно відповідати своєму статусу та ролі. Також, не будемо забувати, що наша країна дуже багатогранна, в якій в кожному регіоні представлені свої традиції та звичаї, “як правильно” проживати втрату. Часто психологи розповідають історію про дикобразів, які зайшли на високу гору, де дуже холодно і намагаються зігрітись. Намагаються підійти ближче один до одного, щоб зігріти один одного теплом власного тіла, але колючки так сильно колять і не дозволяють їм наблизитись.

Коли відбувається втрата, вона впливає на всю родину. Кожен член родини виконує свою роль в сім’ї, яка вкладається в сімейну систему. Втрата порушує сімейну систему повністю, вона руйнується і потрібен час на перебудову. Коли один із членів родини помирає, ролі які він виконував перекладаються на інших членів родини. Наприклад, коли помирає чоловік, який приймав усі головні рішення в сім’ї, був основним джерелом доходу, то ці рішення тепер має виконувати хтось інший в сім’ї, порушується життєзабезпечення сім’ї. І для цього треба час, коли сім’я навчиться це робити по новому.

Реакція на втрату кожного члена родини буде впливати на всю систему сім’ї. Часто в сім’ї прийнято мовчати про свій біль. Це дуже впливає, особливо на дітей, травматично, більше ніж сама втрата. Сім’я мовчить і не допомагає один одному проживати горе. “Робота горя” стопориться і це може тривати роками. Це такий стан, коли в сім’ї думають, що так легше, коли ніхто не бачить твоїх сліз, так легше впоратись.

Діти в сім’ї все бачать і відчувають навіть без слів. А в дорослих немає сил це пояснити. Це призводить до поглиблення блокування емоцій горя.

“Робота горя” це термін, який говорить про те, що людина повинна пройти зовнішню і внутрішню трансформацію, поки не буде відновлена внутрішня система психіки, система безпеки. І якщо цей шлях не пройти горе залишається з нами на роки, якщо воно не проживається нормально, воно стає патологічним, має довгострокові наслідки. Це проявляється як психологічно так і в тілі соматично.

Переживання кожного в сім’ї впливає на сімейну систему, а отже переживання кожного має значення. Не може пройти переживання одного в сім’ї без інших.

Завжди є той, хто переживає найтяжче в сім’ї. Цій людині потрібно допомогти найпершій. Але часто буває так, що всі починають її рятувати і вона перетворюється на жертву. А жертва, як ми знаємо з теорії трикутника Карпмана, завжди пасивна та агресивна водночас. Вона розуміє, що якщо вона перестане грати цю роль, всі зрозуміють, що вона справляється, всі підуть. На цей момент вона може це розуміти, а може і ні, продовжуючи бути в цьому не свідомо. Тому потрібно працювати із всією родиною! Бо ті, хто рятують жертву, знаходяться в позиції “рятівника” і забувають, умовно кажучи, проживати свій біль, свою втрату, своє горе, а головне своє життя.

Є інша крайність – занадто сильний вираз емоцій може також бути небезпечним. Тож потрібен баланс, потрібно проживати емоції, розуміти, що з нами відбувається.

Коли є втрата близької людини ми не розуміємо реакцій іншої людини. У нас є наші відчуття і наше горе найболючіше, ніхто не розуміє що я відчуваю, це закриває нам очі і ми не бачимо горе іншої людини. І якщо хтось реагує не так як ми чуємо критику в свою адресу. Не так вже тобі і боляче. Так буває, що наша психіка, задля збереження нас же самих, блокує всі наші емоції і людина відчуває таке собі емоційне “оніміння”. Це коли ти нічого не відчуваєш, не можеш плакати. Це може тривати досить довго. І це може викликати критику і осудження людини, бо вона типу не реагує, не горює, не плаче.

Для кожної людини горе це унікальний процес, його не можна засунути в якісь рамки, чи те “як треба”, як правильно. Немає тут правильного і не правильного.

Фактори що впливають на переживання втрати:

на скільки ми були близькі та прив’язані
обставини смерті
досвід втрат
особистісні фактори
соціальні фактори

Типи сімей:

Підтримуючі коли в сім’ї є можливість розмовляти, ділитися своїми переживаннями. Це вибудовується в моменти створення сім’ї.
Нейтральні коли всі добре відносяться до своїх, але в кожного своє життя і підтримка відбувається розумом а не серцем. Це формальна підтримка у вигляді “порад”, “рецептів”.
Враждуючі – у кожного своя думка, не поступаються, не однозначний підхід, не тому що вас не люблять, а тому що по іншому сприймають.
Конфліктуючі немає підтримки, купа критики, тут все боляче, щоб ти не зробив.

Зараз сім’ї можуть знаходитись на великій відстані один від одного. Підтримка може бути тільки в телефоні. Змінилась система соціального спілкування. Ми більше перебуваємо у віртуальному світі соціальних мереж, де спілкуємось, ділимось своїми переживаннями, розказуємо про своє життя у вигляді картинок і дописів, чекаємо на “лайки”. Постійні тригери в СМІ та інтернеті не дозволяють перепочити, це обтяжує стан, особливо якщо вони співзвучні з вашим горем.

Відмінності проживання горя чоловіків та жінок.

Чоловіки в горі закриваються і заморожують свої почуття. Вважають, що це марна справа, коли вже нічого не повернеш. Через це в чоловіків дуже важко визначити стадію горювання. Чоловіки більше підтримують жінок в такому стані, а от чоловіки чоловіків практично не підтримують. Чоловіки набагато більше ніж жінки відчувають підвищений рівень самотності та депресії.

Жінки проживають горе більш емпатійно і направляють свою емпатію як до жінок, так і до чоловіків. Тому жінки в горі отримують набагато більше підтримки, ніж чоловіки. Тому і здається, що чоловіки менш емоційні. Жінки частіше “більше” говорять, просять підтримки словами, а чоловіки менш говірливі, а в них іще й ніхто не спитав, і вони залишились без підтримки. Чоловіки проживають горе “інструментально” треба щось робити. А жінки проживають горе емоціонально. Більше того, всі теорії про гостру втрату, проживання та подолання кризи, що написані вченими, написані на базі опитування та статистики в жінок. Чоловіки не дуже хочуть проходити опитування, не дуже ходять на терапію та говорять про свої відчуття. Тож, я вважаю, що це все шаблонно, бо всі ми різні, в кожного своя особистість, своя історія і свій досвід.

Тож на базі відмінностей реагування і проживання горя в чоловіків і жінок в парі, можуть порушуватись взаємовідносини, актуалізуючи складнощі партнерів у відносинах.

Ускладнені види горя, які впливають на сімейну систему.

Складне горе.

Складне горе процес якого ускладнюється, затягується, спотворюється або сповільнюється. Людина застрягає в горі. Коли людина прибігає до дезадаптивної поведінки.

До складного горя призводять:

раптова втрата
втрата, яка викликає і полегшення і звинувачення, гнів.
множинні втрати на протязі короткого терміну часу
відсутня підтримка людини або життєзабезпечення(немає що їсти, ніде жити)
втрата, з якою пов’язані дуже залежні відносини

Все життя людина може прожити з непрожитим горем. Скорбота, як стиль життя (так теж буває) коли людина відчуває що живе тільки коли страждає.

Травматичне горе.

Це реакція на втрату, що поєднується із травматичним стресом, що виникає в результаті смерті людини, яка сприймається як страшна, жорстока, несподівана, травмуюча. Якщо сам факт втрати страшний, то і реакція страшна.

Вогонь тут підливають ще такі фактори:

невпевненість чи людина померла (інфо про її смерть не розголошується, полон, без вісти зниклий і т.д.)
необхідність приймати важкі та швидкі медичні рішення (донорство, важливі рішення життєзабезпечення)
пильний погляд СМІ до цієї теми (війна, зґвалтування, військовополонені і таке інше, ДТП)
дуже обмежені можливості соціальної підтримки
судові тяжби
травматичний досвід раніше

Проживання горя та травми це два різних стани. Але після травматичної смерті ці два стани перемішуються. Посттравматичний стресовий розлад, травма, горе, депресія це все різні стани, які перетворюються в гримучий коктейль. Йде втрата контролю. Порушується уявлення про себе та світ, про людей навколо, які стають небезпечними, порочними, нікому не можна довіряти, вони призвели до втрати. Людина відчуває себе покинутою богом, бо якщо він був, він би ніколи не дозволив такому статися. Страшно жити в такому світі. Ці всі думки руйнують людину.

Часто людина запитує себе «чому це трапилось, хто винен, чи страждала моя близька людина, чи було їй боляче, чи можна було попередити її смерть, чи знали вони, що помруть, боялись, яка причина, сенси цього всього?». Ці руйнуючі переживання дуже обтяжують та ускладнюють роботу горя.

Соціально не визнане горе.

Це горе, яке не визнається відкрито, не приймається соціумом або не оплакується публічно.

До них можна віднести:

горе лікарів, горе онкологів не визнається сама втрата, бо людина не близька, але вона все одно переживається, багато вигоряння, спустошення
кібервтрата це втрата в мережі, ти не знав людину особисто
смерть того, кого ти зовсім не знав наприклад фанати знаменитостей, смерть літературного героя
втрата домашнього улюбленця для людини не визнається в родині
безпліддя
перенатальна втрата, на кожному триместрі вагітності це буде три різних види втрати, проживатись по різному
смерть дитини в перші години після народження
мертвонародження
смерть партнера в нешлюбних відносинах
самогубство
смерть від передозування наркотиків
смерть одностатевого партнера
безвісти зниклі бо немає підтвердження смерті, нема об’єкта втрати, горе не визнається.

Тобто людина не може горювати відкрито, бо не визнаються або відносини, або втрата, або сама людина в скорботі. Тут важко знайти підтримку.

Враховуючи військовий час, хочу трохи приділити увагу горю “безвісти пропавших”.

Це горе не буде проходити, воно буде заморожене. Тому що є стан невизначеності то чи є втрата чи ні. В сім’ї виникають різні думки та суперечки стосовно “зниклого безвісти”. Хтось упокорюється, хтось чекає і має надію, вони один одного не розуміють. Ця сім’я ізолюється від соціуму, бо вони туди вже звертались, “соціум” вже і пошукав і грошей скинув і доклав усіх зусиль що міг, більше помогти нічим не може. Виникають почуття гніву на “соціум”, вина вцілілого перекладається.

Особлива вина матері.

Вина матері настільки сильна, що її неможливо витримати, вона надто велика, і тому вона перекладається на інших. Починається процес зміни ролей в сімейній системі. Боротьба проти “забування”. Депресивний траур без тіла розтягнутий на роки. Але уявімо іншу ситуацію безвісти зниклий повертається в сім’ю. Він повертається, але він вже інший, змінений, він не буде сприйматися сім’єю як раніше і це проблема сім’ї. Так само як і він(вона) сам не буде сприймати сім’ю як раніше. На даний момент темою втрати “безвісти зниклих” займаються тільки спеціалісти “Червоного Хреста”.

Не кожен психолог має спеціалізацію в терапії гострого горя, а особливо ускладнених видів горя. Але це не означає що ви не можете звернутись до спеціаліста.

Гарний психотерапевт, визначивши проблему обов’язково скаже, що не має досвіду таких випадків та скерує до колег професіоналів або служби допомоги. Не залишайтеся на самоті із своїм болем!

Горе в сім’ї. Загальне горе на всіх чи в кожного власна втрата?